Архів позначки: «Пісня про рушник»

ВІРШІ А. МАЛИШКА, ЩО СТАЛИ ПІСНЯМИ

Поезія А. Малишка — глибоко лірична, щира, безпосередня. Поет гли­боко переживає те, про що пише. Його творам притаманна ліричність, емоційність, простота, прозорість змісту. Тому однією з особливостей поезії А. С. Малишка є її музикальність. Поет був сам музично обдарова­ною людиною, мав чудовий голос (баритон), добре співав.

На слова А. Малишка написано понад сто пісень композиторами О. Білашем, Платоном та Георгієм Майбородами, Л. Ревуцьким та іншими. Це передусім «Пісня про рушник», «Учителька», «Ми підем, де трави похилі», «Київський вальс», «Стежина», «Цвітуть осінні тихі небе­са», які стали народними, принесли їх автору заслужену славу.

Неперевершена краса природи і повінь людських почуттів, освяче­них коханням, ліричні спогади про батьківський дім і філософічні міркування про сенс людського життя — такий тематичний діапазон пісень А. Малишка.

Любов до пісні в А. Малишка від його матері. Вона співала разом із сином багато пісень. Кажуть, ніхто з письменників не знав стільки пісень, як А. Малишко. А перші пісні написав поет на пропозицію О. Довженка ще в період ранньої творчості до кінофільму «Щорс». «Богунська чет­верта» («Гей, за Десною люди веселі») звучить до сьогодні. Уроки війни співали його пісні «Партизанська», «Як збирались хлопці до загону».

Поєднання задушевних інтонацій, загальнолюдської теми материнської любові, традиційного народнопоетичного мотиву чекання сина поет відтворив у «Пісні про рушник» («Рідна мати моя»):

Я візьму той рушник, простелю наче долю, В тихім шелесті трав, в щебетанні дібров. I на тім рушникові оживе все знайоме до болю, I дитинство, й розлука, і вірна любов.

Поет говорить насамперед про материнську любов, від якої немає у світі нічого святішого. А. Малишко змушує кожного згадати своє дитин­ство, молоді літа, прощання з отчим порогом і матір’ю, відтворити і біль розлуки, і передчуття майбутніх незвіданих доріг, і материнську тривогу за долю дитини. Матір вірить у щасливу долю свого сина, тому дарує вишитий нею рушник, що символізує життєву дорогу людини і материнське благословіння. Цю пісню А. Малишко написав разом із ком­позитором П. Майбородою.

Чудові пісні на вірші А. С. Малишка написав композитор-пісняр Олександр Білаш. Серед них слід відзначити ліричні пісні «Цвітуть осінні тихі небеса» та «Стежина». Ні кінця, ні краю немає стежині людсь­кого життя, бо одні покоління змінюють інші, але незмінним залишаєть­ся почуття вдячності рідному дому, отчому порогу. Роздумами ліричного героя про людське життя, його духовні цінності сповнена пісня «Стежина»:

Чому, сказати, й сам не знаю, Живе у серці стільки літ Ота стежина в нашім краю, Одним одна біля воріт.

А. Малишко і П. Майборода оспівали і працю скромної сільської учи­тельки:

Учителько моя, зоре світова,

Звідки виглядати,

Де тебе знайти?

На столі лежать зошитки малі,

Дітвора щебече золота, золота.

У співавторстві з П. Майбородою був написаний цікл пісень про Київ («Пісня про Київ», «Київські зорі», «Київський вальс»):

Знову цвітуть каштани, Хвиля дніпровська б’є, Молодість мила, ти щастя моє.

У пісні «Білі каштани» («Пісня про Київ») поет прославив знамениті київські каштани:

Білі каштани — Щастя моє. Київські ночі,

Зустрічі в саду — В серці, куди не піду.

Темі кохання присвячена пісня «Ми підем, де трави похилі»:

Ми підем, де трави похилі, Де зорі в ясній далині, I карії очі, і рученьки білі Ночами насняться мені.

Ось такі вони, пісні на вірші А. Малишка. Щирі, емоційно наснажені, сповнені любові і теплоти.

МАТЕРІ ПРИСВЯЧУЄТЬСЯ… (За творчістю українських поетів і письменників)

Кожному з нас дорогу в цей світ дала найдорожча людина. Хто що-дня проводжає нас до школи, зігріваючи нашу путь ласкавим поглядом? Хто переживає за наші успіхи й поразки більше, ніж за свої? Хто любить нас не за досягнення й результати, а за те, що ми є? Мама.

Найніжніше в світі слово. Найрідніша в світі людина. До теми мате­ринства звертались чи не всі письменники і поети різних часів і народів. Загадка материнської любові притягує до себе все нових і нових митців. «Сива ластівка», «чаєчка-небога», «моя босонога Ярославна», «мамо-голубка» — перелік поетичних образів матері нескінченний. Мені надзви­чайно подобається «Пісня про рушник» Андрія Малишка. Слухаю її, і в уяві постають невтомні руки матері-трудівниці, яка завжди пильнує своїх діточок, і її безсонні ночі, і цілоденна праця. Визнанням ролі матері в житті людському, справжньою сповіддю і подякою звучать рядки вірша В. Підпалого «Матері»:

Ти все дала

й нічого не взяла:

ні крихти хліба,

ні спасибі навіть.

Все те, що мав, і те, що в мене є,

що від людей, що від землі святої,

що радістю в рядок моїх встає,

передане в моє життя тобою…

Кажуть, що матерів не вибирають. Та коли б і трапилась така фанта­стична нагода, з-поміж тисяч найкращих матусь кожен вибрав би для себе свою єдину, рідну, неповторну. І ми повинні бути свідомими того, що не­семо відповідальність в майбутньому за своїх матерів. Аби не сивіли вони завчасно від горя, не залягали на рідному обличчі зморшки печалі й гірко­ти, а якомога частіше сяяла лагідна, щаслива посмішка.