Молодий, але досвідчений і вже надзвичайно популярний адвокат Євгеній Рафалович потрапляє в провінційне місто, де збирається працюва­ти. Знайомство з поглядами та життям місцевої інтелігенції Євгеній розпо­чав «заочно»: він дізнався багато чого від свого колишнього репетитора Валеріана Стальського, а останній назвав місто «акустичним». Тоді Рафалович трохи здивувався, спочатку не зрозумівши цього терміна. Але невдовзі нерозуміння пройшло, коли Євгеній сам став робити візити всім найзначнішим особам міста. Побував він у старости, бургомістра, гімназійних учителів і у багатьох інших. Враження адвоката були такі, ніби він побував у клоаці. Кожен доносив на іншого, ладен був знищити опонента. «А що буде,— думав Євгеній,— якщо ми колись наступимо один одному на ногу?!»

Розпочалася адвокатська робота, і Євгеній відчув на собі вплив «доб­родушних» управителів міста.

Пан староста, бачачи, що Рафалович захищає селян, спочатку м’яко натякав на недоречність цього, розповідав про майбутню блискучу кар’є­ру, яка чекає на адвоката за умови, що він позбавиться «мужичих» ідей. Не знайшовши розуміння з боку Рафаловича, староста вже кричав на увесь рот, що буде змушений вжити всіх заходів для нейтралізації адво­ката, бо той підбурює народ на протизаконні дії.

До ворожого Євгенію табору належить і збанкрутілий шляхтич по­вітовий маршалок Брикальський, який привласнив собі десять моргів се­лянської землі. Він намагався об’єднати панську і селянську позичкову каси, аби народними грішми врятувати себе від повного краху. Граф Кши-вотульський, хоч уже був кінець ХІХ століття, користувався ще майже середньовічними способами спілкування з селянами — він карав їх кан­чуками. А суд, якщо справа доходила до цього, покривав поміщика в усіх його злочинах, бо й сам, ще більшою мірою, ніж шляхтичі, був розкладе­ний хабарництвом, неуцтвом, жорстокістю й тупістю його представників. Яскравим прикладом цього є суддя Страхоцький — тупа, неосвічена, до того ж психічно хвора людина. Саме такі люди довели судові процеси до рівня сатиричного шаржу на судочинство. Чого можна було очікувати від суду, якщо там панували мертві шаблони, лінивство, кругова порука.

До негативних соціальних типів належать також пройдисвіти Шнадельський і Шварц. Заради наживи вони вбивають лихваря Вагмана, кра­дуть у нього гроші.

Вагман — найзагадковіша і найтаємніша натура. Він сам про себе каже: «шахрай, добродій добродіїв». І водночас пропонує допомогу Рафаловичу у справі захисту інтересів селян. Але і Вагман переслідує цілком прак­тичні цілі, намагаючись економічно знищити своїх особистих ворогів — деяких поміщиків та крупних чиновників.

Саме проти всіх цих різноманітних «п’явок» народу веде Рафалович свою титанічну боротьбу за визволення найбезправнішого прошарку су­спільства — селянства.