Завдання: переказати ту частину тексту, де розповідаєть­ся про побудову собору.

Собор стояв посеред снігів у холодній білій самотизні. Воз-носився рожево під саме небо, і низькі хмари черкали об най­вищу баню, заплутувалися безпорадно поміж бань нижчих, умить зупинялися у своєму бігові, і тоді видавалося, ніби по­чинає летіти понад землею самий собор, і суцільна його див­на рожевість заступалася жовтістю від кованого золота, яким покрито було бані, й увесь собор зненацька засвічувався, мов щільник, повний меду, і в найпохмуріших душах ставало яс­ніше від того видовища.

А будовано ж його в поспіху, так ніби споруджувався храм для упокорення й ув’язнення духу людського. Вергали камінь, тягли дерево, везли плінфу — все те підняти треба було вище й вище, зчепити в невидимі для невтаємниченого ока сув’язі, з нічого вичарувати небачене, з сум’яття народити гармоній­ність. Камінь і заправу носили на барках. Дерев’яних ришто­вань не ставлено, бо тоді б не було підступу до стін тим незлі­ченним тисячам люду, що прагнув підставити рамена свої під тягарі. Майстри каменю зависали в дерев’яних гніздах довко­ла стін, стояли густо на самих навершях будови, їм подавано все потрібне журавлями, блоками, крутилками, стосовано не тільки ручні, а й великі кола, порушувані ногами. Князь ква­пив своїх будівничих. Не працювали тільки в день Різдва, в ін­ші ж дні були в роботі при вогні з вечора до другої сторожі, а зрання, починаючи зі сторожі четвертої. Будівничі відплачу­вали князеві за поквап своїм високим умінням знущатися над князівською казною, так що доводилося Ярославові вдаватися по допомогу до бояр, і купців, і навіть до простого люду, з якого перед тим зідрано все, що тільки вдалося зідрати силою. Про-