Поетична майстерність Максима Рильського

Максим Рильський зумів написати в умовах справжнього терору десять книжок чудових ліричних поезій і ліро-епічних творів, кілька книжок перекладів, з-поміж яких і нині неперевершеним залишається переклад творів Адама Міцкевича.

Уже в першій поетичній збірці п’ятнадцятирічний Риль­ський вільно й вишукано демонструє ритмічну організацію слова. У цій книжці виявилася найголовніша риса поета – пи­сати ясно, лаконічно, прозоро й водночас мудро, глибокозміс­товно. Він був великим майстром сонета, форма якого вимагала лаконічності, суворої дисципліни, граничної стислості думки і слова.

Справді, Максим Рильський з молодих років і до останніх днів життя був захоплений творчістю великих поетів минуло­го. Потрібно було мати мужність, щоб писати ніжну лірику та суворі сонети й октави в той час.

Максим Рильський мав неперевершений хист імпровізато­ра і чудово грав на роялі, навчившись у великого українсько­го композитора Миколи Лисенка. Мабуть, саме цим поясню­ється особлива ніжність, чистота, мелодійність лірики поета.

Найперше, що вражає в його віршах, – це багатство моти­вів. До традиційних в українській поезії Рильський долучив мотиви, почерпнуті з античної та західноєвропейської, а в нові часи – із сучасного життя. Його вірші багаті на літера­турні й філософські мотиви, звертання до ясних і трагічних, але справжніх земних почуттів. Саме цю ясність світовідчут­тя, дитинне захоплення радістю життя проніс поет через усю творчість. Навіть у зумовлених обставинами змінах свого творчого кредо, коли, за його словами, «сучасність заговори­ла», він насамперед вслухався в порухи людської душі, у гли­бини людських переживань. Поетичне слово в нього наснаже­не зосередженою думкою, енергією,’ закуте в класично прозо­рі й гармонійно Виважені форми. Рильський на догоду часові не змінював свого ставлення до класичного розуміння май­стерності поета, вбачаючи свій шлях у вірності поетичній кла­сичній традиції.

«Нове життя нового прагне слова», – змушений написати Максим Тадейович, але серед багатьох офіціозних, хоч і тала­новито написаних, поезій 30-50-х років раз у раз з’являються справжні шедеври, які навічно залишають Рильського серед видатних поетів сучасності.

Від української народної пісні взяв митець музикальність своєї поезії, навіть його сонети та октави надзвичайно пісенні, мелодійні. Завдяки Рильському і неокласикам українська по­езія зрівнялася із західноєвропейською у використанні най­складніших форм вірша.

Особливою майстерністю вирізняються сонети Рильського, у яких він немов вигострював своє поетичне мистецтво. За ви­словом дослідника його творчості Юрія Лавріненка, «може, саме тому Рильський вибрав сонет і дав йому ще один вислів, цим разом вислів української туги за визволенням з провінці­алізму, за “великою землею” культури».

Прагненням до «великої землі» культури, до краси слова, до мудрості народу позначене все творче життя видатного по­ета. Максим Рильський був душею і совістю свого народу. Він був не просто поет, а мислитель, філософ, мудрець і праце­люб, який зі свого Голосієва в Києві, мудро примружившись, бачив увесь світ, але ніколи не забував своєї Романівни. Тому й міг, осягнувши вершини світової культури, заповісти на­щадкам: «Як парость виноградної лози, плекайте мову».

(439 слів)
За І. Шаровим