Світ великий. Історія його — не менша. Ми вивчаємо історію різних держав. Проте, яку б країну не вивчали, які б захоплюючі історичні події не відкривалися б перед нами, ми повинні пам’ятати завжди про історію свого народу, землі, на якій живемо.

Пам’ять — це одна з найважливіших властивостей люди­ни. Так, як не можна забувати власного батька і матір, бо вони дали життя, дім, у якому народився і виріс, так не можна за­бувати свій народ та його історію. Ми — частинка народу. Без всіх нас немає ні народу, ні історії.

Так, як не можна забувати своїх рідних, близьких ні в хви­лини радості, ні в години печалі, так не можна забувати нашої землі, бо це — першооснова. З неї ми вийшли, до неї і прийде­мо. Люди не є людьми, якщо вони не мають ні мови, ні пам’яті, ні землі, ні роду. Пам’ятаймо про це!

Ми не знаємо, що принесе нам завтрашній день. Людина за­вжди жила і живе вірою та надією на краще. Але пам’ятаймо, що ніщо не приходить само собою, як і не змінюється без лю­дини.

Щоб жити краще — потрібно краще працювати. Це стосуєть­ся всіх: мене, батьків, друзів, сусідів. Людська праця потребує знань. Знання здобуваються в навчанні. Вчімось. Зробімо так, щоб день сьогоднішній став гордістю для майбутнього.

(200 сл.)                                                                    (За В. Мисаном)