Оволодіння книжністю в Київській Русі вважалося державною справою. Саме тому князь Володимир Святославович після хрещення створив у Києві школу для дітей бояр і дружинників. Молодь мала не просто освоїти грамоту й підготуватися до церковного служіння, а здобути освіту, гідну громадян великої держави. Поширеним було й індивідуальне домашнє навчання. Грамотність поширювалася серед різних верств населення, про що свідчать і різноманітні написи на предметах щоденного вжитку і на стінах культових споруд.
Вільний доступ до освіти мали жінки. Представниці князівської верхівки своєю освіченістю не поступали-ся чоловікам і, через шлюб потрапляючи до іноземних королівських дворів, вражали своїм розумом, світогля-дом, аргументованими висловленнями.
Оскільки освіту населення вважали надзвичайно важливою справою, князі доручили її священикам. Це були найосвіченіші представники тогочасного суспільства, серед них було чимало видатних мислителів, пись-менників і проповідників.
Просвітницький дух охопив усю країну і вийшов далеко за межі релігійних цілей, набувши світського ха-рактеру. Діти з семи років училися читати й писати під час вивчення й переписування церковних книг. Це було нелегкою справою: правила писання вимагали краси, геометричних пропорцій і точної постановки кожної літе-ри. Роки опанування тонкощами письма виховували в людині терпіння і старанність. Вивчали й арифметику, початки географічних і природничих наук. Вищий рівень освіти передбачав знання філософії, граматики, рито-рики, історії.
Засвоєння знань поєднувалося з вивченням морально-етичних настанов, які вимагали бути корисними своєму суспільству. Особливе місце відводилося порадам серйозно ставитися до книги, оскільки: «Людина без книги, як птах без крил».
Справжніми осередками знань були монастирські і приватні бібліотеки, які зберігали не лише релігійні книги, а й твори світського й повчального характеру. Вчені стверджують, що загальний книжковий фонд Київ-ської Русі становив близько ста сорока тисяч томів. Найбільш відомими і багатими бібліотечними центрами були церква Святої Софії і Києво-Печерський монастир. У монастирських майстернях день і ніч переписували, оздоблювали і переплітали книжки. Знання іноземних мов сприяло створенню перекладів іноземної літерату-ри, водночас з’являлися твори вітчизняних авторів.
У поширення освіти й книжної справи істотним був особистий внесок київських князів. Яскравим прикла-дом цього є діяльність Ярослава Мудрого широко освіченої людини, бібліофіла. Він багато читав, перекладав з грецької мови. Завдяки йому було створено бібліотеку при Софійському соборі в Києві. Свої знання і прагнення до освіти князь передав дітям — його син Всеволод знав п’ять мов.
Розвиток освіти посилив інтерес народу до минулого, сприяв появі літописів. Вищим досягненням істо-ричної писемності стала «Повість минулих літ», складена на початку XII століття ченцем Києво-Печерського монастиря Нестором, у якій здійснена спроба визначити місце Київської Русі в загальній історії людства.