Назви одягу — це слова, які ми повторюємо щоденно, а часом і по кілька разів на день. А чи замислюємося ми над тим, звідки вони взялися, який шлях пройшли, що означали раніше? Як правило, часто повторювані, звичні слова стають для нас чимось на зразок п’ятаків, які ми дістаємо з кишень у метро: крім цифри «5», ми на них нічого не бачимо. Ось наприклад: слово сарафан. Воно викликає в уяві легкий літній жіночий одяг, у якому найвиразніша деталь — дві смужки тканини на засмаг­лих плечах. Ми це слово запозичили з російської мови, у якій воно живе вже кілька століть. З’явилося воно зі Сходу. Це іран­ське слово серапа; воно означає в себе на батьківщині вид дов­гого одягу. У російську мову воно потрапило через тюркські мови. Був час, коли в сарафанах ходили тільки чоловіки. Зі Сходу при­йшов не лише одяг, а й ставлення до нього: це був святковий, небуденний одяг; навіть у царя Михайла Федоровича було кілька сарафанів. Поступово сарафан з небуденного одягу перетворився на домашній. Це була довга спідня сорочка, поверх якої одягали кафтан, а до простого коміра сарафана чіпляли обнизь — прикра­шений перлами та дорогоцінним камінням, розшитий комірець. Цей домашній одяг звався сарафанець. Жіночий одяг, трохи схо­жий на чоловічий сарафанець, який вийшов із моди та з ужитку у XVII столітті, поступово поширився по всій Росії, ставши загаль­нонародним. Цей сарафан мало чим нагадував сучасні, проте ми його досить добре знаємо з книг, фільмів і театральних вистав (А. Коваль; 232 сл.).