У 1855 році 36-річний Волт Вітмен у бруклінській друкарні сам на­брав і сам надрукував невелику книжку у дев’яносто п’ять сторінок. Мала вона назву «Листя трави» і містила 12 поем і віршів. Ні сам автор, ні чи­тачі, ні критики не знали, що судилося цій збірці закласти підвалини нової американської поезії, що витримає вона випробування роками, що і в ХХ столітті вона матиме значний вплив на творчість багатьох поетів у різних країнах. А тоді, у 1855 році, збірка не мала широкого розголосу, не зрозу­міли її ні знавці мистецтва, ні читачі. Вірші Вітмена здивували й збенте­жили, бо дуже не були схожі на традиційні, класичні. Навіть одного погля­ду на сторінку було достатньо, щоб помітити новітність їхньої форми: нічого схожого на звичну будову з чотирьох або восьми рядків, бо інколи ці ряд­ки такі довгі, що автор змушений переносити їх. Якщо, зацікавившись зов­нішньою формою, починаєш читати вірші, то дивуєшся ще більше: автор зовсім не дотримувався традиційного віршування. Слова у вірш ніби ляга­ють вільно і невимушено, а ритм створюється не одним рядком, а накрес­люється поступово від рядка до рядка, іноді змінюючись, перериваючись. Такий розкутий, вільний вірш був народжений новим змістом, таким са­мим вільним і розкутим. Поезія Вітмена змінювала існуюче на той час уяв­лення про «поетичне» «непоетичне». Своє поетичне гасло поет висловив так: «Все приймаю, нікого не кидаю, нікому не дам переваги».

Вірші Вітмена напрочуд сповідальні, відверті, поет ніби прагне подо­лати відстань між реальністю і її відображенням у поезії. Усе, що спосте­рігає поет, має право бути Поезією, бо все це прояви Життя.

Вірші Вітмена звернені до кожного, поет відчуває себе часткою люд­ської спільноти, її самобутнім голосом:

Перший, хто зустрінеться на моєму шляху,

Якщо ти, проходячи повз мене,

захочеш заговорити до мене,

то чого б тобі не заговорити до мене?

Чому б і мені не розпочати розмову з тобою?

Минуло чимало років, перш ніж «Листя трави» знайшло своїх шану­вальників, перш ніж новаторські пошуки Волта Вітмена зрозуміли чи­тачі. Визнання прийшло до поета не відразу тому, що його погляди на мистецтво поезії значно відрізнялись від поглядів його сучасників.

Найбільш повно ці риси вимальовуються у поемі «Пісня про себе». Найменше ця поема схожа на автобіографію, оскільки «я» Вітмена роз­ростається до розмірів усього людства і всесвіту. Недаремно цей твір називають найдемократичнішою поемою у світовій літературі.

Я славлю себе і оспівую себе, І що я приймаю, приймете й ви, Бо кожен атом, який належить мені, належить і вам,—

так починається поема, в якій поет ставить вічні питання про людину, її сутність, надії і прагнення, про радість буття і свободу духу. Ці питання завжди хвилюють людство. Талант Вітмена полягає і в тому, що він зна­ходить яскраву форму вислову цих питань, зрозумілу кожному, і в тому, що знаходить свої Вітменівські відповіді на них.

Волт Вітмен називав своїм учителем філософа і поета, безумовного лідера трансценденталістів Ралфа Емерсона, який виголосив найваж­ливіші для розуміння творчості Вітмена тези: «Природа — це символ духу», «Творення краси є мистецтво».

Волт Вітмен творить свій поетичний всесвіт, в якому перемагає гар­монія. Його поетичні образи прості, як сама природа, і разом із тим багатовимірні і таємничі, як прояви духу. Саме такі образи переважа­ють у «Поемі про себе». У простих і звичних речах Вітмен побачив про­яви вічного і прекрасного, всесвітнього і дуже особистого. Поет ніби закликає подивитися на світ новими очима, очима дитини, безпосе­редньої і чистої. Згадаймо, дитина принесла повні пригорщі трави й за­питала: «Що таке трава?» Що може відповісти поет? Це прапор моїх почуттів, кольору надії. Це хусточка, яку подарував людині на згадку Бог. А можливо, трава сама є дитина, немовля землі. Можливо, це таємний знак єдності усіх людей, бо трава росте скрізь, всіх приймає однаково, бідних і багатих, білих і темношкірих людей, робітника і політика. А можливо, вона прекрасне волосся могил і росте з грудей померлих, нагадуючи про смерть і безсмертя, і кожен її пагін свідчить про те, що смерті насправді немає.

Новаторство Вітмена полягає в тому, що він створює низку конкрет­них, яскравих образів, які поступово розкривають сутність життя. Ці особ­ливості вітменівської поезії потребували від читача розмірковувати, співчувати, розуміти поета. Це залучення читача до творчої співпраці — ще одна з новаторських ідей поезії Вітмена.

Новаторські пошуки Волта Вітмена відкрили нові можливості поезії. Його вільний вірш, верлібр, дав поштовх для розвитку нових прийомів віршування. Новітність його тематики змінила уявлення про сутність поезії, про «поетичне» і «непоетичне». Емоційна, духов­на наснага його образів дала читачеві можливість творчої співпраці з поетом.