Іван Миколайчук — обличчя і душа українського поетичного кіно, аристократ духу, блискучий самородок. Він був особливий, народний, справжній, найкращий Параджанов казав про нього: «Я не знаю більш націона-льного народного генія… До нього це був Довженко».
Народився Іван Миколайчук 1941 року на Буковині в селі Чорторий. Закінчив Чернівецьке музичне учи-лище, театр-студію при Чернівецькому музично-драматичному театрі ім. О. Кобилянської, Київський державний інститут театрального мистецтва ім. Карпенка-Карого.
У кіно дебютував ще студентом, зігравши ролі молодого Тараса Шевченка у фільмі «Сон» та Івана Палій-чука в «Тінях забутих предків», й одразу здобув загальне визнання. Кінострічку «Тіні забутих предків» визнали однією з двадцяти найкращих картин світу. Поза сумнівом, успіхові цього фільму сприяла участь талановитих митців і передусім Івана Миколайчука. Він, будучи студентом першого курсу кіноакторського факультету, на кінопроби потрапив майже випадково. Проте вся творча група на чолі з режисером Сергієм Параджановим була захоплена його грою. Після того його запрошували працювати в Голлівуд, але Держкіно актора про це не повідомило. Американці назвали на честь Івана Миколайчука малу планету.
Після успішного дебюту в кіно Миколайчука знімали часто. У кожній картині він запам’ятовувався своєю яскраво грою. Навіть епізодичні ролі він «витягував» своїй особистості та вмінню створити образ майже з нічо-го.
Мірка — бути не гіршим від сусіда — була не для нього. Іван був яскравим романтиком, який прагне ве-ршини. Фільм «Білий птах з чорною ознакою» розгортає нову сторінку в його творчості — він стає ще й сцена-ристом.
Виконавець колоритної ролі козака Василя у фільмі Бориса Івченка «Пропала грамота» був фактично співрежисером, а також працював над музичним оформленням фільму. Іван відходив від традиційного кіно, віддаючи перевагу філософському.
У сімдесяті почалися гоніння на діячів культури, які зачепили й Івана. Його звинуватили в націоналізмі, кваліфікували як людину ворожої ідеології. Стрічка «Білий птах з чорною ознакою», що здобула Золотий приз Московського міжнародного кінофестивалю, була сприйнята як мало не випад ворожих націоналістичних сил. Лягли на полицю і «Тіні забутих предків». Так поступово актора почали відлучати від творчого процесу.
І досі залишається таємницею, як митцеві вдалося зняти наповнений фантастичними і водночас реаль-ними образами фільм «Вавилон XX», який увібрав усе найкраще, що міг дати йому Миколайчук-сценарист, Миколайчук-режисер, Миколайчук-актор.
Постійні неприємності, заборони творчих задумів, «табу» на фільми зіграли не останню роль у долі Івана Миколайчука. У серпні 1987 року його не стало. Розповідають що, того року, коли він помер, на став його рід-ного села Чорторий прилетіли лебеді. Люди назвали їх Івановими…