Методологія вивчення курсу має відпові­дати процесу пізнання істини: від живого споглядання до абстракт­ного мислення і від нього до практики. Ось чому в ній необхідно ви­окремлювати емпіричну, теоретичну та прикладну сторо­ни. Емпірична сторона пізнання означає здійснення збиральної й опи­сової функцій (встановлення, реєстрація, викладання й первинна сис­тематизація фактів). Теоретичний зріз процесу пізнання реалізує фун­кцію пояснення нових понять і термінів, створення нових та уточнен­ня (доповнення) існуючих теорій, прогнозування розвитку процесів і явищ. Прикладний бік цього процесу характеризується опрацюванням практичних рекомендацій для забезпечення найефек­тивніших форм господарювання. Основою методології має бути єдність емпіричної та теоретичної сторін пізнання (брак такої єдності призводить до того, що теорія може стати безпредметною, а виробничо-господарська діяльність підприє­мства здійснюватися горезвісним «методом спроб і помилок»), а також матеріалістична діалектика (будь-яке явище, що вивчається, необхід­но розглядати в часі та просторі, у динаміці з урахуванням усіх чинників, що впливають на нього). З огляду на це методологія вивчення курсу має включати певну сукупність конкретних методів, а саме: історичного та макроекономічного в їхньому застосуванні до оцінки процесів (явищ); інваріантність (альтернативність) розв’язання тих чи тих господарсь­ких завдань; використання сучасного наукового інструментарію пізнан­ня та прийняття управлінських рішень; аналіз, узагальнення й визна­чення можливих (доцільних) сфер застосування ефективного вітчизня­ного й зарубіжного досвіду господарювання.