Павло Тичина — видатний український поет, публіцист, перекладач, учений.
Враження дитинства, яке пройшло серед народу, наснажували першу пісню поета співчуттям до людини, що працею здобуває свій хліб.
Уже в перших творах Тичини, які виявляють пристрасну любов поета до людини і природи («Розкажи, розкажи мені, поле.», «Ви знаєте, як липа шелестить.», «Не бував ти у наших краях») бачимо глибоко оптимістичне відчуття життя і його оспівування.
Перша збірка віршів П. Тичини «Сонячні кларнети» вийшла друком 1918 року. До неї ввійшли кращі з ранніх творів, а також написані в 1916— 1917 роках.
Захоплено поет малює яскраві картини рідної природи у віршах «Арфами, арфами…», «Гаї шумлять.», «Ой, не крийся, природо.» природа зображена як буремна, могутня, осяйна. Поет співає гімн живій природі, він славить сили матеріального сонячного світу:
Не Зевс, Не Пан, Не Голуб-Дух,— Лиш Сонячні Кларнети.
Образ Сонячних Кларнетів у збірці — це образ всесвітньої гармонії. Поет оптимістично сприймає природу, тонко відчуває її барви і звуки, показує її вічно невгамовне життя. Але змалювання природи для Тичини не самоціль, вона є невід’ємною частиною повнокровного людського буття. Майстерність поета невіддільна від змісту його творів. Вірш «Гаї шумлять» — зразок ніжної і музикальної лірики, яка, оспівуючи природу, підносить значення краси і емоцій як основи мистецтва. Основа цього вірша, як і більшості творів збірки «Сонячні кларнети»,— народна поезія. Це виявляється і в образах вірша, і в художніх прийомах: повторах, мелодійні ритміці, римуванні:
Я іду, іду — Зворушений. Когось все жду — Співаючи. Співаючи-кохаючи Під тихий шепіт трав голублячий.
Чудовий образ весняного передгроззя змальовано в поезії «Арфами, арфами.»:
Думами, думами —
Наче море кораблями, переповнилась блакить
Ніжнотонними:
Буде бій
Вогневий!
Сміх буде, плач буде Перламутровий.
Уся збірка пройнята радісним відчуттям людини, яка вслухається у весняний шум зеленого гаю, усміхається сонцю, квітам, милується чарівними хмарками, що біжать по блакитному небі. Ліричний герой ніби «розмовляє» з природою, звіряє їй свої найпотаємніші, найінтимніші почуття, захоплений її яскравими барвами, вічним рухом, гармонією.
Природа зображена активно діючою, вона захоплює поета («душі моїй так весело»), збуджує в нього найкращі почуття, викликає справжню музику в душі.
У поезіях «О, люба Інно», «З кохання плакав я» ніжно, з почуттям високої поваги до дівчини висловлено прекрасне, чисте, як ранкова роса, почуття кохання. У «Сонячних кларнетах» поет ще шукає свого героя, намагається усвідомити його історичні перспективи; невпинний у творчому льоті, «чулий, тривожний» стоїть на перехрестях життя:
Йду в простори, я, чулий тривожний,
(Гасне день, облітає, мов мак).
В моїм серці і бурі і грози
Й рокотання — ридання бандур.
Безперечно, збірка Тичини «Сонячні кларнети» — видатне явище в історії української літератури. Можливо, головний секрет її привабливості і для нас, теперішніх у її чудовій молодості, у свіжості почуттів, у молодій радості відкриття і сприйняття світу.