«Люди схожі на листя дерев»,— писав колись Вергілій. Лише слово чи літопис у камені зберігають пам’ять про людські діяння. Той закон емоційної вічності стосується й медицини.
Понад тисячу років тому в Україні виникли перші у слов’янському світі монастирські лічниці (лікарні), а чернець Києво-Печерської лаври Агапіт, відомий як «лікар безвідплатний», названий святим за працю на ниві зцілення. Перші «строєнія банні та врачеві» почав будувати Єфрем — архієпископ Переяславський.
Всесвітньовідома плеяда блискучих учених-медиків. її відкриває Юрій Дрогобич (Котермак), перший українець — доктор медицини, якого в XV столітті було обрано ректором Болонського університету. За ним — низка славних імен: Данила Самойловича, Нестора Максимовича-Амбодика, Івана Полєтики, Олександра Шумлянського, Мартина Те-реховського — синів України, докторів наук, визнаних в європейських університетах.
Немов рештки островів милосердя височать руїни козацьких шпиталів у Трахтемирові поблизу Канева й на Самарі, в серці Запорозької Січі, поблизу Овруча й Лебедина. Досі збереглися стіни вірменського шпиталю в Кам’янці-Подільсько-му й мури Максаківського монастиря на Чернігівщині — першого притулку для божевільних.
А ось меморіальна панорама наших днів: на Поділлі, в Києві та Харкові — музеї М. Пирогова і Д. Заболотного, О. Богомольця і В. Філатова, М. Стражеска і В. Воробйова, М. Ситенка і М. Бокаріуса. Не лише лікарям відомі ці прізвища.
(196 сл.) (За Ю. Віленським)