Історія знає безліч імен видатних особистостей, що, відки­нувши загальновизнані норми, ішли своїм тернистим шляхом. Не завжди їх сприймало оточення. Далеко не всі витримували такий тиск — багато хто йшов на компроміс. Однак знаходилися й такі, що, незважаючи на удари долі, непорозуміння, день у день наполегливо йшли до поставленої мети. І зрештою здобували визнання.

Валерій Лобановський мав безперечний авторитет серед фут­больних професіоналів, гравців і вболівальників ще за життя, хоча найвищу урядову нагороду країни — звання Героя України — отримав посмертно.

Він завжди був не таким, як інші: «не так» грав, «не так» спілкувався з пресою, «не так» розмовляв із наставниками, а піз­ніше — «не так» тренував. Адже в усьому був першопрохідни- ком, реформатором, борцем.

Лобановський народився в Києві. Спочатку — дитяча спор­тивна школа, футбольна школа молоді, а потім — київське «Динамо». Такою була його дорога до великого футболу. Успіхи в спорті не змусили його занедбати навчання: з медаллю закін­чив школу, згодом — політехнічний інститут. Технічна освіта стала йому в нагоді й на футбольному полі: Лобановський теоретично змоделював свій знаменитий удар і обґрунтував траєкторію польоту «крученого» м’яча. Цей удар так і назвали — «кутовий Лобановського». Як петля Нестерова, теорема Піфагора, геометрія Лобачевського, його «сухий лист» увічнив свого винахідника.

У спортивній кар’єрі Лобановського-футболіста були високі злети, та до історії спорту він увійшов насамперед як неперевер- шений теоретик і винахідник тактики гри. Його досягнення на тренерській ниві протягом трьох із половиною десятиліть свід­чать самі за себе.

«Золоті» успіхи на всесоюзній арені, Суперкубок Європи і двічі Кубок володарів кубків, бронзові медалі Олімпійських ігор у Монреалі, «важке» срібло чемпіонату Європи 1988 року, п’я­тиразове сходження на найвищий щабель п’єдесталу пошани чемпіонату України. Ці вершини — лише основні віхи на його шляху.

Нині стадіон, який знав уславленого гравця й тренера, та ву­лицю в рідному місті названо його ім’ям, при вході до стадіону відкрито пам’ятник Валерію Лобановському. Про нього написано чимало книжок, знято документальні й художні фільми… Слід, залишений ним у житті, яскравий, а у футболі — грандіозний.

Він виховав цілу плеяду видатних українських футболістів, які стали зірками європейського та світового футболу. Так, Олег Блохін у 1975 році, Ігор Бєланов у 1986 році, Андрій Шев­ченко у 2004-му ставали володарями «Золотого м’яча» — призу найкращого футболіста Європи. Його визнали своїм учителем і чимало закордонних тренерів і популяризаторів футболу. Багато вихованців Валерія Лобановського нині успішно продовжують справу Майстра, пам’ятаючи його науку.

Роздуми Лобановського про футбол, завдання гравця, роботу тренера і про вміння перемагати на полі й у житті зібрані в його книжці «Нескінченний матч…». Це друге видання книжки, оновлене й розширене 2009 року, доповнене новими матеріалами й ос­танніми інтерв’ю, називають його творчим заповітом.

Три крапки в назві книжки мають своє смислове навантаження: вони свідчать, що життя Валерія Лобановського у футболі триває.

427 слів                За матеріалами інтернет-видань