Крилаті мрії

Христина з дитячих літ захоплювалась вітряками. Біля них народжувався і клубився вітер. Вони трудилися з ранку до пізньої ночі, викидаючи зі своїх камінних душ струмочки запашного борошна. На цих тремтливих струмочках трималося селянське життя, і коли вітряки махали крилами, то в селі й пісні веселіше співались.
Найбільше Христині подобались весняні вітряки, саме тоді, коли вони, перелопачуючи вітер, затихали під великими туманними зорями. Саме тоді западала така тиша, що навіть напівоглухлі мірошники чули бентежну ніжність дівочих голосів. Тоді, прощаючись очима з натомленими крильми, добре їхалося на благенькому, скрипучому возі; босі ноги самі ворушились під музику далеких дівочих пісень, а душа поривалася співати.
Сьогодні ж Христина, побачивши невтомні крила вітряка, зупинилася і заніміла від здивування. Вони були немов зі срібла. Їй здалося, що це не зима, а вони, крутячись, гралися хуртовиною, розтрушуючи довкола стіль-ки снігів. Дівчина схвилювалась від такої думки і входила всередину вітряка, мов у якусь недоказану казку.
А місяць і сніги творили біля дівчини своє диво. Здавалося, на рівних полях вилися з кованого срібла сте-жки, марилися обриси ліній дивовижних озер.
Христина колись часто мріяла кудись летіти. Щойно заплющить очі, а руки враз легшають, стають криль-ми, і вона в радісному переляці підіймається-підіймається вгору і все-все бачить, що робиться внизу: он діти проводжають її захопленими поглядами, а мати жене до череди корівку і свариться на дочку; он рибалки притягують бредень зі срібною рибою, а за рікою на лану, над колосся підіймається сонце, що теж, здається, зіткане із колосся. Отак і в сон щасливо влітала дівчина, де все було не таким, як у житті.
Можливо, Христинине бажання найбільше в світі бажання мати крила породило те, що вона й по землі не ходила, а наче літала. Жодне весілля, жодні танці, жодне колядування не обходилось без неї. Навіть на буряках сапка у Христини теж не полола, а пританцьовувала. І тільки цього року, коли вперше взула не переши-ті, а нові, із жовтими халявками чобітки, а на голову начепила багато стрічок і запишалася перед дзеркальцем, що вона вже таки дівчина, посмирніла. Це раптове і захопливе відкриття порадувало дівчину. Тому-то сама собі по-змовницьки підморгнула в дзеркальце, потім споважніла, ураз зрозумівши, що вже стала дорослою.