З давніх-давен на лівому боці гирла Дніпра стояла турецька фортеця — Аслам-город, яка була перешкодою козакам під час виходу в Чорне море. Повз неї козацьким чайкам важко було пройти непоміченими — бусурмани відразу починали обстрілювати їх із гармат. Та козаки, користуючись темрявою ночі, часто з успіхом минали небезпеку.
Тоді за наказом султана навпроти Аслам-города була побудована ще одна фортеця — Кизикермен. Відтоді запорожцям доводилося проходити вже повз дві фортеці. Та козаки умудрялися проходити й між двома фортецями.
Щоб зупинити козаків, турки вирішили протягти залізні ланцюги від однієї фортеці до іншої. Чайки ніяк не могли обминути «пастку», бо зачіпали ланцюги, які починали брязкати. Зачувши брязкіт, турки розпочинали палити з гармат.
Та скоро козаки знайшли засіб, як дурити бусурманів. Збираючись у похід, козаки завчасно робили кілька невеликих плотів. Наближаючись до пастки, козаки, діждавшись ночі, пускали вперед кілька порожніх плотів. Ті розгойдували залізні ланцюги.
Турки, зачувши брязкіт, починали шалено стріляти з гармат. А козаки тільки цього й чекали, бо під час стрілянини пошкоджувалися лише порожні плоти та ланцюги.
Дочекавшись, доки замовкнуть гармати, козаки пускали ще кілька плотів, і якщо була тиша, це означало, що перешкоди на їх шляху вже немає. І козаки під покровом ночі непомітно проходили повз фортеці.
У відкритому морі козаки ще здалеку першими помічали великі турецькі галери, які мали високі щогли і вітрила. Маленькі ж запорозькі чайки здалеку помітити було неможливо.
Користуючись цим, запорожці завжди мали змогу підготуватися до атаки і напасти на турків несподівано. Як правило, козаки наближалися до галер надвечір з боку сонця, відблиск якого надійно захищав чайки від ворожих очей (В. Товстий; 252 сл.).