плив корабель. Плив, плив і пристав до берега.

— Що там у вас? Риба є на продаж? — питають.

— Є! — відповідають рибалки.

Ті прийшли, як глянули на того хлопця, так і кинулися:

— Продайте нам його!

А тим рибалкам що, де гроші взять? Краще хлопця продать…

Купці дали добрі гроші, і рибалки продали Бову.

Сів Бова Королевич на корабель і попливли.

Пливли вони, пливли, поки допливли до одного города. В тім городі княжив князь Зіндзівей Андронович. Мав дорослу дочку.

Да…

А в древні часи так було: корабель на пристані стає біля міста, і хто там княжить, князь який, чи що,— посилає послів: «Ідіть подивіться, що на кораблі на продаж є і що вони купляють?» Знаться, торгівля. У них куплять, а своє продавать.

От так пішли люди і від князя Зіндзівея Андроновича. Прийшли на пристань і як глянули на Бову Королевича, то й забули, чого їх князь послав туди. Тільки на Бову дивились і дивились.

Як вернулись, питає князь:

— Що там єсть?

А вони тільки за того хлопця і розказують:

— Такий хлопець, такий хлопець, такий хлопець!

А дочка князева як почула, та:

— Гайда, поїдем побачим!

Зразу ж князь узяв дочку, поїхали. Як побачили Бову Королевича, то й самі забули за все. І причепилися до команди корабля вже:

— Продайте нам його.

Ті не хотять, а ці:

— Ні, продайте, бо арештуєм корабель.

Ну, ті вже не мали що робить, продали Бову Королевича князеві Зіндзівею Андроновичу.

От той князь із дочкою ведуть Бову Королевича до себе та й питають:

— Як тебе звуть, хто ти такий, якого роду?

А він не признається, тільки каже:

— Батько мій музика, а мама прачка.

Та ці знов його випитують:

— Якого ти роду, хто ти такий, чий ти?

— Батько мій музика, а мама прачка.

— Ну,— каже князь,— якщо ти простого роду (а Бова уже виріс, стало йому п’ять років, а здоровий, як дорослий мужчина), то я тебе поставлю старшим на стайні, будеш там коням лад давати.

А він думає: «Це мені й треба, я буду собі коня шукать по своїй силі».

От побув він там на конюшні, роздивився, все взнав, найшов собі коня.

Коли це війна.

А раніше так бувало: коли який-небудь сусідський князь хоче взяти у другого князя заміж дочку, то присилає листа, пише:

«Дай твою дочку за мене заміж, а ні — зараз прийду і військом завоюю, заберу силою».

От присилає і до Зіндзівея Андроновича листа один князь, на прізвище Духопер. А в тім листі просить: «Оддай свою дочку за мене заміж, а якщо не оддаси, то прийду з військом, розіб’ю твоє військо, заберу твою дочку заміж нахалом».

От пішов князь Зіндзівей, засмутився, питає дочки:

— Що будем робить? От так і так.

Вона:

— Н-ні! Нікаких! Нікаким родом не хочу, не йду! (А їй уже Бова сподобався. Хоча він молодий, а красивий, здоровий!)

Той Духопер як прочитав листа, що не згодна дочка йти заміж за нього, враз зібрав своє військо,