тільки зроби!
Зразу ж той колдун написав листа до батька богатиря Маркобруна Султанавича, пише:
«Цей, що дає тобі листа,— той самий, котрий убив твого сина-богатиря і розбив його військо. Візьми його і зроби з ним що хочеш».
Да… Пішов на хитрість!
Потім з тим листом пішов, уліз до князя Зіндзівея Андроновича в хату, прямо в спальню, де князь спить, зробився чистим князем Зіндзівеєм (перевернувся на нього). І вийшов з його спальні якраз, коли всі спочивали. Виніс того листа, признав Бову Королевича і сказав:
— На оцього листа, завези до царя Султана Султановича. Бова подумав, що його просить саме князь Зіндзівей Андронович, якому він служить. А то був колдун.
Узяв Бова Королевич листа, свій меч, свого коня, сів і поїхав.
А той колдун зробився пташкою і полетів уперед.
А до того царя Султана Султановича треба було їхати через пустелю. І той колдун знав, що там буде така спека, що Бова Королевич шукатиме, де напиться води, а він його напоє сонними краплями. Той засне, а цей забере коня і меча.
Так і сталося. Полетів колдун пташкою уперед, у пустелі знову зробився старим дідом, сів і сидить під деревом. Дерева навіть й не було, так тільки, пеньки сухі.
А Бова Королевич до того вже хотів пить, що не знав, де води шукать. Дивиться — якийсь дід наче щось п’є там, він до нього. Прилетів і почав просить:
— Дідуню, я бачив, наче ви щось пили, нема у вас водички напиться?
— Є, є, синку, є!
Витягає й дає йому.
Тільки він напився (а то були сонні краплі) і зразу ж захотів спать. Зліз з коня, ліг і захропів просто неба.
Колдун забрав у нього меч, забрав коня. Коня завів до свого князя Духопера і сказав:
— Як не віриш, от кінь Бови Королевича. У тебе на стайні хай стоїть. Тепер можеш іти, Бови нема.
А меч той узяв (він таки Бови чогось боявся), і затяг до цього самого царя Султана Султановича в тюрму, і поклав в один куток (він знав, що Бова Королевич там буде сидіти і після його знайде той меч).
Да…
От Бова Королевич прокинувся: коня нема й меча нема, що робить? А наказ треба виконати.
Пішов він пішки. Ішов, поки прийшов. Прийшов, приніс і подає царю Султану Султановичу листа.
Той узяв, як почитав, та як закричить:
— А-а-а!
Та до своїх слуг:
— Забрать його і на шибеницю! Він мого сина-богатиря вбив, військо моє розбив, забрать його і на шибеницю!
Зразу схопили Бову. Добре, що не закували, не зав’язали рук. Так воїни з шаблями, з мечами взяли його і повели. А шибениця була там край міста.
Вели, вели, вели. Дивиться Бова, вже край міста, вже шибениця стоїть. Думає: «Що ж це мене так карають, за що? Хто? Невже ж це сам князь мій звелів? А його дочка так мене любила… І, знаться, послали мене, щоб тут повісили… Та невже ж я дозволю, щоб мене завісили?»
Як скочив на одного воїна, як вихопив шаблю, як почав усіх рубать! Порубав усіх і