Діялося це 1683 року. Величезна армія турецького султана Ахмета ІІ узяла в облогу столицю Австрії Віде-нь. Урятувати захисників міста могли тільки союзники — німці та поляки. Але союзники не знали, що турецькі війська стоять під самими мурами Відня. Пробратися через ворожі кордони та передати звістку зголосився вусатий чоловік з люлькою в зубах, який сказав, що знає турецьку мову і може видати себе за турка.
Це був український козак Юрій Кульчицький, родом з-під Самбора, що на Львівщині. Він ще зовсім юним хлопцем подався на Січ. У походах і битвах швидко став справжнім козаком. Якось йому не пощастило — пот-рапив до турків у полон. Однак здібний бранець бездоганно вивчив турецьку мову, а після викупу з полону Кульчицький переїхав до Відня, де працював перекладачем, а потім став купцем.
Сміливцеві вручили листа, і він, переодягнувшись у турецьке вбрання, разом із товаришем сербом Ми-хайловичем пробрався через ворожий заслін і передав листа союзникам. Ті зібрали військо і рушили до Відня, щоб урятувати столицю. Оборонці протрималися, доки надійшла допомога. Об’єднані війська німців, поляків і козацькі полки розгромили турецьку армію.
Після перемоги найшанованіші люди Відня запитали, якої винагороди бажають сміливці. Михайлович захотів грошей, щоб будинок купити. А Кульчицький нічого не захотів, лише попросив віддати каву, яку турки з переляку покинули в своєму таборі. Віддали йому гору мішків з кавовими зернами, і довго дивувалися, навіщо нормальній людині пити таку гіркоту.
Пізніше Юрій Кульчицький видав книжку про свої військові пригоди і в центрі Відня відкрив першу в місті кав’ярню. Кожен, хто прочитав книжку, йшов до кав’ярні, щоб побачити героя. Купували каву, пили та кривили-ся від гіркоти, аж сльози їм з очей текли. Тоді Кульчицький вирішив додавати в каву цукор, і тепер усі пили її із задоволенням. Цей рецепт у нього перехопила вся Європа і до сьогодні готує каву саме за ним. Шкода, що за-були назвати її «кава по-кульчицьки».
Отже, хороброго козака віденці запам’ятали не тільки героєм, рятівником свого міста, а й першим віден-ським кав’ярником. Коли Кульчицький помер, уся столиця Австрії ховала його з великими почестями. У XIX столітті одну з віденських вулиць назвали на його честь. А на одному з будинків було встановлено невелику бронзову скульптуру Кульчицького у турецькому одязі. У лівій руці він тримає тацю з філіжанками кави, а в ногах — трофеї розбитої турецької армії.