царства. Цар подивився на нього і каже:
— Нащо тобі царську дівку? Вона не для тебе. Я тобі дам золота, і кожна відданиця піде за тебе. Де то видано, аби царська донька віддавалася за голодранця?!
— Пресвітлий царю! Ви самі обіцяли мені доньку. Мені не треба вашого золота.
— А чим докажеш, що то ти убив шаркань?
Народ зібрався коло них і слухає їх бесіду.
— Чим докажу? — розсердився Іван.— Зараз увидите!
Витяг карликову пищалку і почав свистати. Почав народ танцювати. Танцюють усі: і старі, і молоді, і вівці, і корови, і кури, і гуси, і свині, і цар, і цариця. Танцювали доти, доки на ногах держалися. Потім почав цар просити:
— Перестань грати, бо вмираємо.
Іван перестав, і цар каже:
— Тепер вірю, що то ти убив шаркань. Айбо перед тим, як оженитися на моїй доньці, мусиш зробити три речі. Зробиш — твоя царівна і половина царства. Не зробиш — то що поробиш… Перше завдання: за одну ніч маєш з’їсти дванадцять волів і дванадцять випічок хліба.
І сам цар думав, що Іванові цього досить на кілька років. Та Іван не журився. Приказав знести хліб і м’ясо в одну кімнату і закрився там на замок. Коли залишився сам, проговорив:
— Ей, коби був тут мій брат Всепоїдайло! Він би все відразу поїв!
І в ту хвилину перед ним з’явився Всепоїдайло.
— Не журися: се мені мало на одну ніч.
Встає вранці Іван і видить: все з’їдено, а його брат смачно спить. Розбудив його Іван, і Всепоїдайло каже:
— Брате солодкий, ще таке добре я ніколи не їв!
Подякував Всепоїдайло і пішов. Прийшли царські слуги провіряти кімнату і дуже зачудувалися: одні кості лишилися. І цар був здивований. Та мав ще надію на друге завдання: за ніч випити двадцять чотири бочки.
На другу ніч заперли Івана у пивниці з повними бочками вина. Не встиг він сказати, аби з’явився Всевипивайло, як той уже був у пивниці. Сказав йому Іван про свою біду, а той лиш розсміявся:
— Лягай спати! Мені сього буде мало.
Пробудився Іван і видить: бочки порожні, а його брат спить. Як пробудився, каже:
— Ще таке смачне вино я не пив ніколи!
Подякував Всевипивайло за гостину і пішов. А царські слуги, як зайшли в пивницю, та зачудувалися:
— Як один чоловік міг випити стільки вина?
Цар також зачудувався і сердито каже:
— Та ще третю річ мусиш зробити: за густими хащами, за високими горами, за швидкими ріками є колодязь із живущою водою; моя служниця і ти підете принести тої води: принесеш скорше від неї — твоя донька, не принесеш — прожену тебе…
Вранці узяв Іван склянку і пішов по воду. Цар послав по воду стару служницю-відьму. Витягла вона віник, сіла на нього і полетіла. А Іван подумав:
«Ей, коби був тут мій брат Побігайло!»
Побігайло з’явився відразу. Іван розповів йому про свою біду, і той каже:
— Давай склянку!
Розв’язав другу ногу та полетів вихром. Набрав води і ліг