Цвях — найпростіший кріпильний інструмент — відомий з давніх-давен. Первісна людина використовувала для тієї мети, з якою його застосовують і зараз, кістки риб і тварин, колючки рослин, загострені корені та тріски дерев. Ними скріплювали різні предмети і частини будівель.
Розкопки в одному з найдавніших осередків цивілізації — Стародавній Месопотамії — виявили загострені стрижні з випаленої глини, за формою дуже схожі на жолуді. Це були перші цвяхи, які дійшли до нас із IV тисячоліття до нової ери.
Виявляється, кожний правитель, прагнучи залишити по собі добру пам’ять, в кожному спорудженому за його наказом палаці чи храмі обов’язково залишав своєрідний запис. Ось тут і знадобились цвяхи з глини. На головку цвяха ставили умовний знак (штамп) правителя. Цвяхи випалювали і встромляли в стіну під глиняний шар.
У бронзовому віці з’явилися перші металеві цвяхи — литі й ковані. Саме тоді й народилася їх традиційна форма — загострений тонкий стрижень з плоскою головкою,— що майже не змінилася за тисячоліття.
(147 сл.) (Із книги «Джерельце»)