ХУДОЖНЯ СВОЄРІДНІСТЬ РОМАНУ Ю. ЯНОВСЬКОГО «ВЕРШНИКИ»

Роман «Вершники» вийшов друком у 1935 році спочатку в ро­сійському перекладі П. Зенкевича, а потім і мовою оригіналу. Відтоді по­чався тріумфальний хід твору, що увійшов не тільки до «золотого фон­ду» української, але й усієї радянської літератури. За жанром «Вершники» — роман у новелах, до якого неодноразово звер­талися різні письменники світу. Окремі новели не пов’язані наскрізним сюжетом, проте їх об’єднує авторська ідея — показ історичних змін, які принесла громадянська війна в Україну. Розвиваючи цю ідею саме на украї­нському матеріалі, автор для цього добирає доречну форму. У романі по­єднано ознаки традиційної для української літератури народної думи, істо­ричної пісні, героїчної поеми та надбання європейської літератури. Про стиль народної думи свідчать вже перші рядки новели «По-двійне коло». Вони скидаються на ритмічну прозу, на вірш у прозі, збагачений традиційними прийомами повтору сполучників, уживання дієслів:

«Лютували шаблі, і коні бігали без вершників, і Половці не пізнавали один одного, а з неба палило сонце, а ґелґання бійців нагадувало ярмарок, а пил уставав, як за чередою.»

Саме на традиціях народної думи будує автор романтичний пафос свого роману, створюючи образи-символи. Сим­волічними фігурами сприймаються брати Половці з новели «Подвійне коло», які опинилися по різні боки політичних барикад — своїми діями спричинили розпад роду. Символічними є й батьки Половців, показані в но­велі «Шаланда в морі», зусилля яких спрямовані на збереження роду, сім’ї. Герої роману «Вершники» представлені автором в ореолі поезії і глибоко­го психологічного драматизму. Окремі новели — це справжні поеми про двобій добра і зла на землі, про красу українського неба і степу, про людсь­ку витривалість і жадання свободи. Показуючи романтизм і реалізм у зоб­раженні подій, автор відтворює нев’янучий національний колорит, який проявляється не тільки у зображенні звичаїв українців (новела «Дитин­ство»), але й у ментальності при різних життєвих ситуаціях героїв. Незва­жаючи на необхідні за тих часів ідеологічні реверанси («Подвійне коло»), згадування про Сталіна, Фрунзе, Ворошилова та інших, Ю. Яновський ство­рив переконливу, художньо вмотивовану картину боротьби українського народу за створення кращого світу, за волю і щастя.