Більше ніж століття відділяє нас від часу написання I. Нечуєм-Левицьким повісті «Кайдашева сім’я», але життя героїв, їхні вчинки і поведінка хвилюють нас і зараз. У чому ж секрет такого довголіття літературного твору? Мені здається, найперше, у художній майстерності автора. I. Нечуй-Левицький не бере предметом дослідження якихось визначних, незвичайних подій, не кидає своїх героїв у вир випробувань. Він показує буденне сімейне життя, день за днем, рік за роком. I відзначає, що не всі можуть пройти випробування часом та «сімейними війнами» і зберегти при цьому гідність, поетичну душу.
I. С. Нечуй-Левицький високо цінував народну творчість і щоразу звертався до її невичерпних джерел. Мова повісті «Кайдашева сім’я» рясно пересипана, мов перлами, народними афоризмами, приказками, дотепами, піснями. Правда, ці народні вислови дуже часто бувають «з перцем».
Старий Кайдаш говорить до Карпа: «В гурті каша їсться, а гуща дітей не розгонить». «Хоч між дровами, аби з чорними бровами»,— відповідає Лаврін матері на питання про одруження. Кайдашиха «розпустила на всю хату мед своїм язиком», висловлюючи побажання Мелашці: «Будь же, дочко, здорова, як риба, гожа, як рожа, весела, як весна, робоча, як бджола, а багата, як свята земля!» А сама при цьому думала: «Довго прийдеться мені вчити цю Мелашку. Коли б хоч не була така сатана, як Мотря». Цим автор підкреслює таку рису Кайдашихи, як облесливість та лицемірство. Щоб розважити і заспокоїти Мелашку, Балашиха говорить: «Дівка, як верба: де посади, то прийметься»,— хоч сама із сумом відзначає: «У нас була, як рожа цвіла, а тепер така стала, як квітка в’яла». Словами казки розповідає Мотря батькам про свекруху: «В мене свекруха — люта змія: ходить по хаті, полум’ям на мене дише, а з носа гонить дим кужелем».
Забобонність селян, їхню темноту і неуцтво I. Нечуй-Левицький показує особливо через епізод замовляння знахаркою бабою Палажкою хвороби Кайдаша: «Пом’яни, господи, раба божого Омелька та ті книжки, що в церкві читають: єрмолой, бермолой, савтирю і ще тую, що телятиною обшита. Хрест на мені, хрест на спині, уся в хрестах, як овечка в реп’яках.»
Отже, використання фольклору надало творові I. Нечуя-Левицького неповторного національного колориту, сприяло його виразності і більш глибокому розкриттю психології героїв.
Мова повісті «Кайдашева сім’я» багата на порівняння, що служить, разом з іншими художніми засобами, успішній реалізації ідеї.
Наприклад, автор так говорить про Кайдаша, підкреслюючи його згубну пристрасть: «.Червоний перець у горілці дражнив його, наче цяцька малу дитину». Кайдашиха «стояла над душею в Мотрі, наче осавула на панщині». Мотря «теліпалася на стіні, наче павук на павутинні». Мелаш-ка «затріпала рученятами, неначе пташка крилами».
У повісті використані гіперболи. Мелашка «виплакала всі сльози, що зібрались за всі жнива, і полила ними материн садок». На кожній сторінці твору можна зустріти багато й інших тропів та лексичних засобів: епітетів («під її солодкими словами ховається гіркий полин»), метафор (горщик завищав, застогнав, «в хаті гризла Мелашку свекруха»), синонімів («вони разом верещали, гвалтували, лаялись», свекруха з невісткою пищали, гавкали, сичали, репетували, кляли, наробили галасу).
Високу майстерність виявив письменник у використанні діалогів. Це надало творові напруженого, динамічного і навіть драматичного звучання.
Варте особливої уваги застосування автором у повісті різних засобів гумору та сатири. Це комічні ситуації (Мотря з яйцями на драбині, помилкове залицяння ченця до баби Палажки та інші), комічні діалоги (як Лаврін з Карпом собі наречених вибирали). З такого, наприклад, діалогу вимальовуються характери братів: суворий, неговіркий, перебірливий у Карпа і лагідний, жартівливий, поетичний у Лавріна.
А чого варта та сцена, коли «не чорна хмара з синього моря наступала, то виступала Мотря з Карпом з-за своєї хати до тину. Не сиза хмара над дібровою вставала, то наближалась до тину стара видроока Кайдашиха.». Використаний тут з одного боку прийом паралелізму, заперечного порівняння, а з іншого — урочистий «батальний» тон для опису нікчемної сварки створюють неперевершену комічну картину, хоч і з відтінком суму.
То ж очевидна велика художня майстерність I. Нечуя-Левицького у використанні всіх художніх засобів мови, у вираженні авторської позиції — людина не повинна втрачати самоповаги за будь-яких обставин і разом з тим поважати право інших на власну гідність. Недаремно I. Франко відносив повість «Кайдашева сім’я» «до найкращих оздоб українського письменства».