У казці Г. К. Андерсена Снігова королева — велична й могутня. Вона може засипати світ снігом, заморозити усе навколо, але найстрашніше — зробити серце людини крижаним і жорстоким. На вигляд королева дуже гарна («Очі її сяяли, як зірки…»). Але не було в тих очах ні тепла, ні миру, бо несли вони лише зло.

Снігова королева поцілувала Кая і зробила його своїм слухняним учнем, позбавила пам’яті та почуття справжньої краси.

Подруга хлопчика Герда вирушила на пошуки товариша. Їй довелося побувати і в чарівному саду жінки, і в розбійниці, і в лапландки та муд­рої фінки, і в палаці Снігової королеви. Вона подолала великий шлях, холод і голод, щоб врятувати Кая. А потім своїми слізьми розтопила кригу і скалку чарівного дзеркала. Хлопчик знову став самим собою і подолав чари Снігової королеви.

Під час останньої зустрічі маленька розбійниця, дивлячись на Кая, запитала: «Ах ти, бродяга. Хотіла б я знати, чи вартий ти того, щоб за тобою бігати на край світу?» Герда промовчала. Але читачі можуть тепер відповісти: «Вартий!» Людина завжди варта того, щоб за неї боротись, навіть якщо вона здається зовсім пропащою.

Людяність — краса людського серця. Це та сила, яку не в змозі пере­могти навіть чаклунство самої Снігової королеви. Як тут не згадати сло­ва старої фінки про Герду: «Сильнішою, ніж вона є, її не зроблю».

Отже, сильнішою за Снігову королеву виявилася маленька дівчинка Герда, яка мала у грудях гаряче, чуйне серце, була вірною у дружбі, напо­легливою і мужньою у досягненні мети.