Архів позначки: Г. К. Андерсен

ХТО СИЛЬНІШИЙ ЗА СНІГОВУ КОРОЛЕВУ? (За казкою Г. К. Андерсена «Снігова королева»)

У казці Г. К. Андерсена Снігова королева — велична й могутня. Вона може засипати світ снігом, заморозити усе навколо, але найстрашніше — зробити серце людини крижаним і жорстоким. На вигляд королева дуже гарна («Очі її сяяли, як зірки…»). Але не було в тих очах ні тепла, ні миру, бо несли вони лише зло.

Снігова королева поцілувала Кая і зробила його своїм слухняним учнем, позбавила пам’яті та почуття справжньої краси.

Подруга хлопчика Герда вирушила на пошуки товариша. Їй довелося побувати і в чарівному саду жінки, і в розбійниці, і в лапландки та муд­рої фінки, і в палаці Снігової королеви. Вона подолала великий шлях, холод і голод, щоб врятувати Кая. А потім своїми слізьми розтопила кригу і скалку чарівного дзеркала. Хлопчик знову став самим собою і подолав чари Снігової королеви.

Під час останньої зустрічі маленька розбійниця, дивлячись на Кая, запитала: «Ах ти, бродяга. Хотіла б я знати, чи вартий ти того, щоб за тобою бігати на край світу?» Герда промовчала. Але читачі можуть тепер відповісти: «Вартий!» Людина завжди варта того, щоб за неї боротись, навіть якщо вона здається зовсім пропащою.

Людяність — краса людського серця. Це та сила, яку не в змозі пере­могти навіть чаклунство самої Снігової королеви. Як тут не згадати сло­ва старої фінки про Герду: «Сильнішою, ніж вона є, її не зроблю».

Отже, сильнішою за Снігову королеву виявилася маленька дівчинка Герда, яка мала у грудях гаряче, чуйне серце, була вірною у дружбі, напо­легливою і мужньою у досягненні мети.

ЯКЩО У СЕРЦЕ ПОПАДАЮТЬ СКАЛКИ ДЗЕРКАЛА ТРОЛЯ… (За казкою Г. Х. Андерсена «Снігова королева»)

Казка про Снігову королеву — моя улюблена казка Г. К. Андерсена. Я читала її багато разів, і кожного разу пригоди маленької Герди приму­шували хвилюватися. Але найбільше я співчувала Каєві, в серце якого попала скалка дзеркала троля.

Веселий і добрий від природи, на очах читача він перетворювався на безжалісного і жорстокого егоїста. Кай перестав розуміти красу життя.

Дивлячись на троянду, він помічав лише хробака, який точив її. І в людях він бачив лише вади і жорстоко сміявся над ними. Навіть Герду, яка любила його всім серцем, він дражнив і доводив до сліз.

Йому подобалося дивитися на сніжинки: їх чіткі, правильні лінії зда­валися йому втіленням досконалої краси. Не відчував Кай, що краса та позбавлена життя.

Кай опинився у палаці Снігової королеви. Там він побачив дзеркало розуму, яке королева вважала кращим дзеркалом на світі. Вона пообіця­ла Каєві, що він зможе володіти усім світом, якщо з холодних льодяних уламків складе слово «вічність». Але як Кай не старався, нічого у нього не виходило. Не бажали крижинки утворювати те слово.

Любов, вірність, самовідданість Герди врятували Кая, розтопили кригу, яка вкривала його серце, розплавили скалку дзеркала троля. Кай озирнувся навкруги й уперше помітив, як безлюдно в палаці Снігової королеви. Він пригорнувся до Герди, а та плакала і сміялася від радості. Тоді крижинки самі собою утворили слово, яке так довго не міг скласти Кай. Виходить, що вічність — це не холодна незмінна краса, а любов і здатність творити добро. Тільки вони можуть врятувати людину «зі скалкою дзеркала троля у серці».