Напівзабута Гілея.

Так називався наш край десять тисяч років тому. Гілея — це по-грецькому лісиста. Володарювала цим безмежним краєм жінка дивовижної вроди. Звали її греки та інші народи тим же ім’ям — Гілея. То була напівжінка, напівгадюка.

Якось з’явився у наших краях побіля Понту, моря Чорно­го, велетень Геракл. Мандрував собі преславний звитяжець і, гуляючи, відібрав у потвори Геріона гарних коней, гарячих, баских, вороних. Попаски погнав їх у напрямку Борисфену. Тут і застала Геракл а зима. Одного разу велетень, закутавшись у левину шкуру, преміцно заснув, а коні зайшли далеко у во­лодіння Гілеї. Вона помітила їх, загнала у степи.

Прокинувся Геракл і став шукати коней. Довго ходив сте­пом, аж доки, нарешті, забрів, як пише Геродот, у Полісся,— тобто у місцину, що на самій півночі степового океану.

Перед велетенською, гарно розмальованою печерою уздрів герой Гілею.

Довго стояв він зачарований її красою: глибоко вразили її очі, і коси, і ніжні руки. Нарешті мовив Геракл:

—   Царівно Гілеє, чи не бачила ти моїх коней вороних?

—   Бачила: зайняла їх, бо столочили мої сріблясті трави.