Фонетична транскрипція | Українські твори

Фонетична транскрипція (від лат. transcription — переписування) — це спосіб передачі на письмі усного мовлення з усіма його звуками та їх змінами й інтонаційними особливостями. Для такого письма використовують фонетичний алфавіт, який складається з літер звичайного алфавіту (крім деяких із них) та певних додаткових знаків.

2.1.1. Знаки орфографічного письма, що не використовуються у фонетичній транскрипції

Не використовують	Орфографічний запис	Фонетичний запис
літери я, ю, є	м’ясо, п’ю, б’є, ряд, тюк	[мйасо], [пйу], [бйе], [р’ад], [т’ук]
літеру ї	їсти	[йісти]
літеру щ	щука	[шчука]
літеру ь	тінь	[т’ін’]
великі літери	мороз і Мороз	[мороз]
дефіс	сон-трава	[сонтрава]
розділові знаки	Любіть Україну, як сонце.	[л’уб’іт’ украйіну / йак сонце//]

2.1.2. Знаки, що використовуються у фонетичній транскрипції як додаткові до літер звичайного алфавіту

Опис	Позначка	Використовується для позначення	Приклад
квадратні дужки	[…]	початку й кінця транскрипції	[початок і к’інец]
невелика буква справа вгорі біля звичайних букв е, и, о	[е”]> М, [о>]	наближення вимови го-лосних звуків у ненаголо-шеній позиції до інших	[се^ило], [ди’та], [ко^ужух]
скісна рисочка справа біля приголосного звука	[д’З, [т], [3], [сі	м’якості приголосного звука	[д’іти], [н’ійак], [з’л’ічйти]
нахилена вправо вертикальна риска над голосним	[а], [6], [у], И, [і], [є]	інтенсивнішої вимови одного голосного в слові — наголошеного голосного	[оса], [книга], [пара]
нахилена вправо вертикальна риска над голосним	[а], [6], [у], Н, [і], и	слабшого наголосу одного з голосних у складному слові	[земле^им’ір], [сонтрава]
дужка (камора) над сполученням букв дз та дж	[дж], [дз], [да]	злитої вимови складних звуків (африкат)	[джм’іл’], [дзиґа], [ґедз]
двокрапка після приголосних звуків	[д:], [д :], [ж:], [ж’:]	подовженого звука	[п’ід:ати], [з’б’іж’:а]
у з увігнутою дужкою вгорі	_~ [у]	нескладотворчого (нескладового) звука [у]	[усипати], [сказау]
і з увігнутою дужкою вгорі	_~ [і]	нескладотворчого (нескладового) звука [і]	[їти], [нап’ії]
одна або дві скісні риски	[/], [//]	пауз усередині (одна риска) і в кінці (дві риски) фрази	[не” б ите^ис’ загл’адати услоунйк // це пйшниї раї / ане^исумне провал’:а]

Апостроф використовується і в орфографічному, й у фонетичному записах

В орфографічному записі апостроф показує, що буква, яка стоїть перед ним, позначає твердий приголосний звук, а букви я, к>, є, ї, які стоять після нього, позначають два звуки, першим із яких є [й]: м’ята, п’єса — [мйата], [пйёса]

У фонетичному записі апостроф показує специфічну вимову звуків [б], [п], [в],

[м], [ф], [ґ], [к], [г], [х], [ж], [ш], [дж], [ч], які не бувають м’якими, але можуть бути напівпом’якшеними перед [і], [а], [у], [є]: [к’істка], [п’урё]