Д. Чижевський виходив з того, що у слов´янських культурах немає помітних творів і постатей у сфері абстрактно-спекулятивної, ширше — теоретичної, систематичної філософії. Це зумовлено історичними обставинами: існування академічної філософії потребувало певних суспільно-політичних передумов, найважливішими серед яких є толерантність до інакодумства, відсутність національного гноблення. Однак, на думку Чижевського, це не означає, що слов´янські нації не творили і не розробляли філософських ідей як у царині культури, так і в галузі філософії. Без внеску слов´янських культур Європа немислима. Попри те, дослідник філософської думки слов´янських народів не може орієнтуватися тільки на філософські тексти, тобто на теоретичну філософську думку. Навіть дослідник європейської філософії усвідомлює нечіткість того, що слід вважати «професійною філософією», оскільки предмет обговорення, стиль написання творів не є при цьому вирішальними. Тому релігійні, художні, публіцистичні та інші твори неминуче мусять стати об´єктом історико-філософського дослідження.

Отже, філософську думку слов´янських народів Чижевський досліджував як історію світоглядних ідей незалежно від того, як їх висловлено — в літературних чи філософських текстах. При цьому він виходив з того, що культура слов´янських народів належить до європейської культурної єдності. Однак слов´янські народи внаслідок релігійних, історичних, політичних обставин у різний час опинялися на більшій чи меншій відстані від центрів найінтенсивнішого інтелектуального життя Європи. Це зумовило посилення їх відмінностей усередині єдності, позначеної словом «Європа». Ослаблення інтенсивності інтелектуальних спілкувань, особливо в певні історичні періоди, відбувалось у східному і південно-східному напрямках. Релігійні і політичні обставини, у яких опинилися росіяни, українці та білоруси, спричинили появу поглядів про їх ментальну відмінність від західноєвропейських націй.

Культурні дистанції і відмінності перебільшувались, набували іноді характеру відчуження через ослабленість інтелектуальних спілкувань у європейському культурному просторі. Основні зусилля Чижевського були спрямовані на те, щоб шляхом конкретних досліджень ввести слов´янські народи в єдиний простір європейського, західного культурного та інтелектуального спілкування. Однак труднощі в реалізації цього завдання посилювалися не тільки внаслідок все більшої ізольованості інтелектуального життя на сході, а й через недостатню представленість культурних, інтелектуальних здобутків слов´янських народів у слов´янському світі. Це було наслідком передусім політичних причин: відсутності державності у багатьох народів; міри толерантності чи нетерпимості з боку імперій до культурної самобутності бездержавних народів. Ці народи (чим далі на схід, тим більше) виявлялися відокремленими від власних культурних та інтелектуальних здобутків. Українці і білоруси (внаслідок входження спочатку до Російської імперії, потім — до комуністичної) утворюють крайню межу недостатньої самопредставленості, ослабленості інтелектуальних спілкувань з іншими європейськими народами. Тому і самі слов´янські народи не знають, «що дали наші землі Європі».

Славістика як галузь дослідження за умови, що вона не зводитиметься лише до лінгвістичних, фольклорних і літературних досліджень, а включатиме дослідження інтелектуального життя слов´янських народів, найкраще відповідала задуму Чижевського. Складовою його славістики була філософська славістика. Йдеться про усунення «білих плям» в історії філософської думки слов´янських народів, унеможливлення примітивних ідеологічно зорієнтованих інтерпретацій, а також про «вписування» філософської думки слов´янських народів у загальноєвропейський чи західний контекст. Друге завдання потребувало використання історико-порівняльного методу, в т. ч. дослідження поширення ідей європейських філософів серед слов´янських народів. Порівняльний аспект очевидний навіть у назвах історико-філософських праць Чижевського: «Шевченко і Давид Штраус», «Достоєвський і Ніцше», «Тютчев, Гегель і Ніцше» та ін.

Центральне місце в «германо-славіці» Чижевського займало дослідження впливу філософії Гегеля. У 1929 р. він підготував збірку праць німецькою мовою «Гегель у слов´ян», опубліковану в 1934 р., пізніше зібрав тексти для доповненого її видання, опублікованого у 1961 р. У передмові до «Додатків» Чижевський звернув увагу на найсуттєвіші недоліки рецепції філософії Гегеля серед слов´янських народів, передусім про помилкові твердження про започаткування певних ідей Гегелем: ідея історичного розвитку, особливо історичної динаміки; вчення про суперечності; «тріада»; приписування Гегелю введення в обіг слів «дух», «дух народу», «дух часу», «світовий дух», «всезагальний дух», «національний дух» тощо. Проте навіть ідея покликання народу до здійснення всесвітньо-історичного завдання, або призначення (месіанізм), не обов´язково була запозичена в Гегеля, оскільки могла бути звичайним наслідком становлення національної свідомості. Ці помилкові твердження про вплив філософії Гегеля, на його погляд, спричинені браком відповідної професійної підготовки, освіти, знань. Головну користь від поширення філософії Гегеля серед слов´ян Чижевський вбачав у сприянні філософській освіті, а отже, і вищому рівні інтелектуальної культури.

Зі всіх слов´янських народів, зауважив Чижевський, найбільш вдячними йому будуть чехи. Він досліджував давню чеську літературу і чеське бароко, світогляд поета Карела-Гинека Махи («До світогляду Махи»). Однак найважливішим внеском у чеську інтелектуальну культуру є дослідження спадщини і світогляду чеського філософа, педагога Яна-Амоса Коменського (1592—1670). Чижевський знайшов його основний філософський твір, який вважався втраченим, — «Загальна порада до виправлення справ людських» . Про це йдеться у статті «Як я шукав рукописи “Пансофїї”».

Німецький дослідник творчості Чижевського та Коменського В. Кортгаазе, зауважує, що «Чижевський прийшов до Коменського через українську духовну історію», оскільки дослідження філософії Сковороди спонукало його зайнятися слов´янськими містиками і християнським містицизмом взагалі.