Докладної біографії Ліни Костенко не написано. Розповідати про себе не любить. І справді – її життєпис в її слові. А слово це – невід’ємна частина історії України, її культури, її персоналітету. Уже понад півстоліття де слово відлунювало в серцях тисяч читачів. Його чекали. По ньому звіряли людську гідність. У ньому знаходили відгук своїх тривог і покріплення своїй вірі в Україну та своїми надіями на її краще буття. І навіть коли воно мовчало, то було промовисте мовчання.
Моє покоління знало й любило багатьох поетів. Знає й любить. Однак Ліна Костенко – це той «білий голос висоти», який і в цьому многозвучному оркестрі чутний особливо – ось уже шостий десяток літ.
Перші вірші Ліна Костенко надрукувала 1946 року. Поетичні збірки «Проміння Землі», «Вітрила», «Мандрівки серця» засвідчили прихід в українську літературу сильної творчої особистості. Органічна відстороненість від імпульсів суєтної «злободенності», а натомість чутливе сприйняття й переживання великих моральних і громадянських проблем і запитів доби, природність і чистота ліричного світу, культура письма, незалежність голосу й виразно вгадувана вже масштабність творчої особистості – усе це зразу ж привернуло увагу читачів, спраглих слова чесного і яскравого.
Оскільки Ліна Костенко дедалі виразніше утверджувалася в незалежній творчій і громадянській позиції, то її поезія стає предметом особливих зацікавлень політичної цензури. Незважаючи на схвальні й захоплені відгуки найавторитетніших майстрів слова, її твори дедалі рідше з’являються друком, а потім настає багаторічна негласна, але жорстока заборона. Збірки «Зоряний інтеграл» і «Княжа гора» були зняті з виробництва, історичний роман у віршах «Маруся Чурай» – затриманий на багато років. Наступна книжка «Над берегами вічної ріки» з’явилася тільки 1977-го: через шістнадцять років.
Назви поетичних збірок у Ліни Костенко ніколи не є випадково обраними. Вони – точні метафори-девізи, етичний та емоційний ключ до розмаїття тем і мотивів.
Увесь свій внутрішній досвід, набутий за оті кільканадцять років зовнішньої «заблокованості», Ліна Костенко написала у книжці «Неповторність» у 1980 році. У поезіях збірки – неповторність і безмежність особистості, яка твориться й твориться, триває й триває, утверджуючи себе в духовному розростанні.
Уже будучи авторкою книжок, що здобули їй загальне визнання й славу, Ліна Костенко опублікувала історичний роман у віршах «Маруся Чурай». Він став однією із коштовніших перлин усієї української поезії. Вихід друком «Марусі Чурай» був незабутньою подією в житті української інтелігенції, святом для українського читача, сенсацією для закордонних українців.
Узагальнений образ національної історичної поразки, зображений в наступному історичному романі «Берестечко», проектований і на минулі, і на майбутні часи, з осягненням її причин, наслідків, уроків.
І все це, і все мовлене в книжках, – це Ліна Костенко. Нам дано збагнути її тільки в її Слові. Мабуть, так і слід розуміти оте мовлене нею: «Я тільки у слові жила».
Тож «Велика книга нашого народу» писалася й пишеться. Золоті сторінки в неї вписала Ліна Костенко. Учімося читати цю книгу – вона додаватиме нам сил.
(453 слова)
За І. Дзюбою