Увійшовши до кімнати Ізольди Сократівни крізь маленькі, майже непомітні дверцята, відвідувач був би приголомшений ще на порозі.
Стіни кімнати щільно затуляли східні килими ручної роботи. Яких візерунків тут тільки не було! Око дивували й тішили різнокольорові жар-птиці. Гнучкі діви в шароварах вигиналися в загадковому танку. Дивовижні химерні створіння сходилися в ґерці, а над ними в бірюзовому небі пропливали екзотичні риби з хвостами й плавцями, як у павичів.
На підлозі теж лежав килим, у ворсі якого нога тонула трохи не до коліна. По кутках кімнати стояли старовинні крісла з витими поруччями у вигляді змій з роззявленими пащами, а на всю бічну стіну простяглася так звана посудна гірка, що віддалено нагадувала сучасний сервант. Гірка ця була зі справжньої карельської берези, оздоблена пацьорками, і виблискувала дзеркальними задниками, в них відбивалися прим’якшені кольори музейного кришталю й порцеляни.
Посеред кімнати, як центр всього цього дива, стояв столик червоного дерева з крученими гнутими ніжками, які прикрашало різьблення у вигляді виноградної лози. На столі тьмяніли два бронзові старовинні свічники у формі атлантів, котрі у своїх могутніх руках, які згодилися б для роботи вантажників на залізниці, тримали товсті свічки з воску вишневого кольору.
(186 сл.) (А Костецький)