Фонетичні, або звукові, явища — це процеси, що відбуваються в системах голосних і приголосних звуків із певних причин. У системі голосних мають місце такі фонетичні процеси, як асиміляція та чергування. У системі приголосних звуків існують такі звукові явища, як асиміляція, дисиміляція, подовження, спрощення, чергування.

Далі буде розглянуто лише асимілятивні процеси в системі приголосних. Інші ж явища, що притаманні фонетичній системі, розглядатимуться у зв’язку

з орфографічними нормами.

Асиміляція (від лат. аззітіІаИо — уподібнення) — процес пристосування суміжних звуків, що різняться однією або кількома характеристиками, один до одного в мовленнєвому потоці.

2.5.1 Асиміляція за дзвінкістю

Асиміляція за дзвінкістю — фонетичний процес, за якого наступний дзвінкий приголосний упливає на попередній йому глухий приголосний і перетворює його на відповідний глухому парний дзвінкий звук. Іншими словами, наступний дзвінкий приголосний уподібнює до себе попередній глухий за ознакою «дзвінкість».

У результаті асиміляції вимова спрощується: два різні звуки стають схожими. Наприклад:

Асиміляція за дзвінкістю може відбуватися й на межі двох слів. Наприклад:

В українській мові асиміляція за дзвінкістю відбувається послідовно. Глухі звуки не перетворюються на парні їм дзвінкі перед наступними сонорними. На письмі асиміляція за дзвінкістю не відображається: молотьба, косьба, отже, вокзал, хоч би, ось де, ліс густий.

2.5.2. Асиміляція за глухістю

Асиміляція за глухістю — фонетичний процес, за якого наступний глухий звук упливає на попередній дзвінкий і перетворює його на парний дзвінкому глухий. Іншими словами, попередній дзвінкий уподібнюється до наступного глухого за ознакою «глухість». У результаті асиміляції вимова спрощується: два різні звуки стають схожими.

Цей процес виявляється:

1)    у послідовному перетворенні дзвінкого [г] на глухий [х] перед наступними глухими [т’], [к] у словах [к’іхт’і], [н’іхт’і], [д’охт’у], [ле^ихкйї], [вохкйї] і похідних від них;

2)    у послідовному перетворенні дзвінкого [з], який виконує функцію прийменника з, або префікса з-, або входить до складу префіксів роз-, без-, через-, на глухий [с] перед наступними [к], [п], [т], [ф], [х], і менш виразному й послідовному перед іншими глухими:

Результати цієї асиміляції не відбиваються на письмі, крім того випадку, коли [з] виконує функцію префікса й стоїть перед глухими [к], [п], [т], [ф], [х]: сказати, спитати, сточити, сфабрикувати, схопити.

2.5.3 Асиміляція за місцем і способом творення

Асиміляція за місцем і способом творення — фонетичний процес, за якого попередні звуки змінюють свої характеристики щодо місця й способу творення, щоб повністю (повна асиміляція) або хоча б частково (часткова асиміляція) стати подібними до наступних за відповідними ознаками.

Наприклад, у слові безжурний поряд стали звуки [з] і [ж], які, за порівняння, мають такі характеристики:

Отже, ці звуки подібні за всіма ознаками, крім як за ознакою «свистячість / шиплячість». Тому задля спрощення вимови відмінна характеристика звука [з] зникає та формується подібний за ознаками до наступного приголосний звук

Типовими є такі випадки уподібнення:

Тобто цей процес відбувається за такими закономірностями: а) шиплячі уподібнюються до свистячих м’яких під впливом наступного будь-якого м’якого свистячого, пор.: на письмі смієшся й у вимові [с’м’ійешс’а] -> [с’м’ійес’с’а] -> [с’м’ійес’:а]; б) тверді свистячі уподібнюються до шиплячого перед наступним будь-яким шиплячим, пор.: на письмі зжити й у вимові [зжити] -> [жжйти] -> [ж:йти].

2.5.4. Асиміляція за м’якістю

Асиміляція за м’якістю — фонетичний процес, за якого попередній твердий приголосний, що має м’яку пару, під впливом наступного м’якого або напівпом’якшеного перетворюється на м’який. Отже, за м’якістю можуть уподібнюватися лише ті тверді звуки, що мають м’які парні звуки, а саме: [д], [т], [з], [с], [дз], [ц], [л], [н], крім [р].

Уподібнення за м’якістю попереднього твердого відбувається, якщо наступними є м’які звуки

Якщо наступними є напівпом якшені приголосні, то вони уподібнюють за м’якістю лише свистячі приголосні, наприклад:

Наслідки асиміляції за м’якістю в основному не відбиваються на письмі: Дніпро, тління, різні, пісня, жінці, кількість, свято, цвях, дзвякнути, сміх, віддячити, підніжжя, зцілити, крім окремих випадків, пов’язаних із графічним відображенням асимільованого звука [л’]: село — сільський (пор.: Ірпінь — ірпінський, Волинь — волинський, кінь — кінський).

Наголос — це виділення одного зі складів слова або цілого слова в реченні за допомогою посилення їх вимови.

Виділяють декілька типів наголосів.

2.4.1. Словесний наголос

Словесний наголос в українській мові є:

Звичайно українські слова мають один основний наголос, однак деякі можуть мати варіанти наголошення, наприклад: апостроф, байдуже, весняний, вугільний, доповідач, допоміжний, завжди, картопляний, корисний, користувач, мабуть, мандрівний, морквяний, наглядач, пам’ятки, первісний, помилка, простий, сивіти, старіти, також, черствіти, ясний тощо. Такі випадки наголошування слід запам’ятовувати.

Подібні варіанти зафіксовані в словниках.

2.4.2. Смислорозрізнювальна функція наголосів

Наголоси можуть виконувати смислорозрізнювальну роль. Словесний наголос часто виступає засобом розрізнення значень:

Емфатичний наголос часто вказує на закладені в слова різноманітні додаткові смисли, які має зрозуміти співрозмовник, пор.: Тепе-е-ер послу-у-ухайте, я ропові-і-ім вам про Теха-а-ас / Я розпові-і-м вам про теха-а-аське радіо-о-о-о… (С. Жадан) — Тепер послухайте, я розповім вам про Техас. Я розповім вам про техаське радіо.

Під впливом близьких мов, зокрема російської, мовці часто неправильно наголошують українські слова.

Порівняйте: беремо / берем, близький / близький, блідий / бледный, вільха / ольха, дрова / дрова, колесо / колесо, кухонний / кухонный, ненавидіти / ненавидеть, новйй / новый, одинадцять / одиннадцать, олень / олень, оптовий / оптовый, перепис / перепись, приятель / приятель, середина / середина, спина / спина, товпитися / толпиться, фартух / фартук.

Склад — це частина слова, що вимовляється одним поштовхом видихуваного повітря. Склад утворюється голосним звуком, який називають складотворним, або голосним і одним або кількома приголосними звуками.

У слові стільки складів, скільки голосних складотворних звуків.

2.3.1. Складотворчі й нескладотворчі голосні звуки

Залежно від здатності утворювати склад голосні звуки поділяються на:

2.3.2. Типи складів

Поділ слів на склади в українській мові ґрунтується на двох основних принципах:

1)    тяжінні до відкритості складу, оскільки голосний є найбільш звучним гучним);

2)    тяжінні до розподілу кількох приголосних, що стоять поряд, за висхідною звучністю:

Ці принципи реалізуються в таких правилах поділу слів на склади:

Поєднання звуків	Розподіл приголосних між складами	Приклад	Цифрова схема
голосний + приголосний + голосний	приголосний належить до наступного складу		34-34-14 24-24-34
кілька шумних дзвінких	усі належать до наступного складу		34-224-14 24-224-14-14
кілька шумних глухих	усі належать до наступного складу		34-114 34-114-114
дзвінкий чи глухий : шумний + сонорний	усі належать до наступного складу		4-234-341 14-23422 14-134
два шумних (обидва дзвінкі чи глухі) + сонорний	усі належать до наступного складу		24-2234-114 14-11343
шумний дзвінкий + шумний глухий	належать до різних складів		342-14 142-14
шумний глухий + шумний дзвінкий	належать до наступного складу, тому що попередній глухий завжди уподібнюватиметься до наступного дзвінкого, а отже, поряд будуть два дзвінких		34-34-224 34-224 4-224
сонорний + шумний глухий чи дзвінкий	належать до різних складів		343-14 343-1341
сонорний + сонорний	належать до різних складів		343-3411
два однакових приголосних звуки (подовжений звук)	належать до наступного складу		24-34 14-24-14

Залежно від кількості складів слова поділяються на

Правила поділу слова на частини, що можуть бути перенесені з одного рядка на інший на письмі, в основному збігаються з правилами поділу слова на склади у вимові, однак існує й ряд додаткових вимог, зафіксованих орфографічною нормою в «Українському правописі».

Поділ на склади у вимові не завжди збігається з поділом слів на значущі частини (морфеми) та частини, що можуть бути перенесені на наступний рядок на письмі, пор.: пі/во/стро/ва — пів/остров/а — пів/ост/ро/ва.

Технічні правила переносу слів із рядка в рядок не пов’язані з правилами складоподілу, але їх слід знати при створенні письмового тексту.

Не можна розривати ініціальні та комбіновані абревіатури (НАДУ, ООЯ, Т-150) й відривати ініціали від прізвища та скорочені назви мір від цифр (Г.Ф. Опежко, 10 га, 5 см, 2008 р.).

Тире, дефіс, крапка, кома, двокрапка та ін., а також дужка й лапки, що закривають, залишаються завжди в попередньому рядку; дужка й лапки, що відкривають, ставляться в новому рядку.