Що таке гріх? Де шукати тонку грань між праведним і грішним? І чи є вона взагалі? Який гріх є найтяжчим? На ці та інші питання намагався знайти відповіді В. Винниченко у п’єсі «Гріх». Вустами головної героїні автор говорит, що безгрішна людина — «… солоденька мамалига…, не здат­на ні на який гріх. А значить, і ні на яку святість».

Марія, дівчина «… років 26… Постать гнучка, ходить легко, але немов недбало. Манера балакати насмішкувата…»,— головна героїня п’єси. Вона дивує, а подекуди навіть шокує нас своєю «екстравагантністю». Прику­рена від лампадки цигарка, відверте глузування над подругою Ніною, якій Марія придумала образливе прізвисько — Муфта, бажання спокусити мо­наха, що за вбивство трьох людей прирік сам себе на довічне ув’язнення у темній келії, заяви про те, що вона збирається перевірити, який коханець вийде з Муфтиного чоловіка…

Здається, дівчині не відоме почуття страху. Вона ніби живе у власному світі, де немає місця загальноприйнятим морально-етичним законам. Але ми розуміємо, що на обличчі Марії — маска. А що героїня ховає під нею?

Героїня шокує своїх співрозмовників розповідями про свої минулі гріхи як от: «Я чоловіка свого під самим носом зраджувала з близьким його другом». Навіть про глобальний гріх, війну, вона говорить підкрес­лено глузливо й насмішкувато: «… вривається одна купа людей до дру­гих і — лусь! хрясь! бах! — убивають, грабують, насилують, катують. А потім сидять собі, сміються, п’ють, співають, вихваляються».

Марія збирається йти на фронт. Але чому? Адже війна вже забрала життя її чоловіка. На мою думку, цим вчинком дівчина намагається спо­кутувати свій гріх перед людиною, яка її по-справжньому кохала, але, не витримавши складних стосунків, свідомо пішла на смерть. А можливо, Марія прагне втекти від самої себе, від своїх почуттів до Івана, чоловіка Муфти? Вона усвідомлює, що розіб’є серце подрузі, якщо Іван покине дружину заради Марії. Тому, як бачимо, за маскою аморальності та бра­вадою зухвалих слів сховалася слабка жінка, яка усвідомлює, що вона — грішниця, і розплата за гріхи — неминуча.

Коли заарештували Марію разом з товаришами-революціонерами, ге­роїня п’єси стала прикладом витримки, гідності, нескореності для інших. Але слідчий Сталінських знайшов ахілесову п’яту дівчини. Хворий на су­хоти Іван, якого щиро кохала Марія, не витримав би тюремного ув’язнен­ня. І, бажаючи врятувати його, героїня виказала місце схову друкарні. Ре­волюціонерів звільнено. Але натомість Марія потрапила у тенета шантажу Сталінського. Боячись бути викритою перед товаришами, дівчина змуше­на робити все нові бридкі проступки. Але й цього мало Сталінському. Він забажав поїхати з Марією в Крим «на відпочинок». Для дівчини цей гріх був останньою краплею, що переповнила чашу терпіння героїні. Душа її, сплюндрована, розчавлена слідчим Сталінським, не витримала цих мук. І ціною, яку заплатила Марія за всі свої провини, було самовбивство, а йо­го, як відомо, християни вважають найтяжчим гріхом.

Ніхто не має права судити іншу людину, бо всі ми — грішні душі. Але п’єса В. Винничека «Гріх» допомогла мені усвідомити те, що від себе не втечеш, і рано чи пізно доведеться відповідати за свої вчинки. Але найсу-воріший наш суддя — власна совість і сумління.