В. Винниченко в оповіданні «Момент» стверджує: «Щастя — момент. Далі вже буде буденщина, пошлість». Невже й справді щастя таке швид­коплинне? Виходить, не слід планувати майбутнє, а жити лише сьо­годнішнім днем? Спробуємо знайти відповіді на ці питання, проаналізу­вавши вчинки персонажів твору В. Винниченка.

Головний герой оповідання — тюремний оповідач на прізвисько Шехерезада. Він розповів своїм товаришам дивовижну історію про казкову зустріч з панною Мусею на державному кордоні. Їх зустріч — дивовиж­ний подарунок долі двом одиноким душам. Але ж чому Муся відмовила­ся від нього?

Вперше герої зустрічаються у повітці контрабандиста, і одразу між ними спалахнула якась іскра. Що це було? Кохання з першого погляду чи неусвідомлений потяг представників протилежних статей одне до од­ного? Для головного героя зв’язок з Мусею не був черговою сексуальною перемогою. Він не хизувався тим, що Муся віддалася йому, а навпаки, все життя сумував за нею: «Хто вона, де вона, й досі не знаю, але я завжди ношу її в душі». Як бачимо, ініціатива розлучитися, будучи на піку щас­тя, йшла від Мусі. Дивно, адже зазвичай жінка інстинктивно прагне бути з чоловіком все життя. Пересічна жінка, але не Муся… Сама доля вряту­вала її від смерті, здійснила мрію перетнути кордон, врешті, подарувала зустріч з надійним чоловіком, який був би не лише коханою людиною, а й справжнім другом… Все ж таки панна обрала самотність. Про її мину­ле ми не знаємо нічого. Єдине, що нам відоме,— Муся належить до тих людей, «… що дуже люблять життя». Життя, мабуть, не раз випробувало її на міцність. Від чого чи від кого вона тікає з рідної країни? Від політич­них переслідувань чи від самої себе? Мені здається, що її серце роз’їдає чорний розпач. Напевне, чоловіки не раз завдавали їй болю. Тому-що Муся й говорить: «Більше цього ні ви мені, ні я вам не дамо. Наше… наше кохання повинно вмерти зараз, щоб, як хтось сказав, ніколи не вмирати!»

Як бачимо, Муся впевнена, що щастя — це сукупність коротеньких мо­ментів. Людина все життя щасливою не може бути. Але не слід втрачати оптимізму й любові до життя. Та на мою думку, руйнувати щастя власними ж руками — не просто помилка, а виклик долі. Як склалося б життя героїв, якби вони не пішли у різні боки, ми не знаємо. Олександр Олесь, ніби пого­джуючись з Винниченковою Мусею, говорить: «Лови летючу мить життя…»

Я згодна з ним, але не слід забувати, що своїми необдуманими вчин­ками ми можемо завдати болю близьким людям на все життя.