Роман Уласа Самчука «Марія» — книга про людське життя, про долю. Це твір глибоко гуманістичний, твір, що розглядає найважливіші моральні проблеми. Серед них одна з найголовніших — роль сімейних традицій у житті людини, у житті нації.

На історії будь-якого народу згубно відбивається втрата родовід­них людей. Влада більшовиків була особливо зацікавлена в докорін­ному винищенні родин. Діти «відповідали» за батьків, змушені при­вселюдно зрікатися їх, як це зробив Максим Перепутька із братом Лавріном і з рідними батьком та матір’ю. Влада боялася, що генетична програма роду відновиться, а відтак історична пам’ять теж воскрес­не у якомусь поколінні. Чим густіше перехрещення родів, тим міцніше нація, тим стійкіша її мораль, глибша свідомість. Але новій владі потрібні були такі люди, щоб спустошені поневолені душі їх легко було заповнити своєю мораллю, своєю ідеологією. Виховувалося по­коління, що мусило усе «забути». Сьогодні ми поставлені перед про­блемою відновлення тієї пам’яті, що зберегла віковічні традиції цілого народу. Роман Уласа Самчука є живою згадкою про ті віками сфор­мовані традиції, що увібрали найважливіші моральні засади, які до­помагали вижити нації. Перш за все це традиції сімейного чину. Най­важливішим правилом в українській родині була повага до батьків, що були центром родини, її основою, її законом. Дітей любили, а то­му намагалися з дитинства прищеплювати їм любов до праці. Змал­ку кожен знав: поважають за працелюбність і шанобливе ставлення до людей, людина повинна працею добувати свій хліб, любити зем­лю, поважати батьків. Так жили завжди. Осередком народної моралі була саме родина. Вступаючи до шлюбу, молоді мусили знати: сім’я — це не тільки свята, але й будні, щоденна праця. У Марії з Гнатом так і не вийшло нічого, бо не було любові — основи сім’ї. Кохання допомагає перемогти будь-які труднощі і негаразди, як це сталося у сім’ї Марії з Корнієм. Але як би не було важко, не можна порушувати подружніх обов’язків. Коли Марія, не витримавши буднів із нелюбим чоловіком, вирішила повернути собі свято дівочої волі, це було розцінено як бунт проти моральних традицій, і громада піддає осуду Марію, жаліє Гната. Як це боляче, коли хтось у сім’ї не зважає на освя­чені віками моральні правила, відчула Марія на собі, коли син її Мак­сим виріс чужим для своєї сім’ї, для народу. Він зрадив перш за все батьків, ігноруючи ті моральні цінності, що мали велике значення для них. Коли він вистрелив в ікону, якою благословляли Марію до шлюбу, вона, вжахнувшись, зрозуміла: «.настав початок кінця». Най­тяжчі дні минулого перед ним здрібніли. Сором за сина палить і Ма­рію, і Корнія, але вони обидва намагаються вберегти одне одного від розчарування. Та правди ніде діти: Максим замахнувся не тільки на батьків, рідного брата — він руйнував тисячолітні моральні закони свого народу. Ось воно, те, про що читав селянам Гнат із Біблії: «.возстане син на батька, батько на сина. і будєт глад по цілій землі.» Це були знаки руйнації основ їхнього життя — життя родинного, освяченого віками, заповіданого їхніми батьками. «Повстаньте і повірте в себе!» — закликає зневірених людей Гнат. Слова його звернені у майбутнє, до всіх нас: «Бог любить того, хто відчуває в собі частину його самого, його безсмертного, його розумного і його всемогучого. Яке право має­те ви, діти найкращої з країн, не чути себе такими?.. »