За характером поширення пожежі поділяють на торф’яні (підземні), лісові (низові та верхові), пожежі степових та хлібних масивів. За швидкістю поширення вогню і висотою полум’я розрізняють слабкі, середні та сильні пожежі.
При підземних пожежах частково або пов-ністю горить торф, що залягає під лісовими масивами. При цьому оголюється та обгоряє коріння дерев. Така пожежа поширюється дуже повільно, зі швидкістю 2—10 метрів на день, але її гасіння потребує величезних зусиль. Характерна особливість підземних пожеж — безполум’яне горіння торфу із виділенням великої кількості тепла. Навіть сильні дощі не можуть їх ліквідувати.
Підземні пожежі небезпечні раптовими проривами вогню із підземного вогнища і тим, що їх межа не завжди помітна. Ознакою підземної пожежі є гаряча земля та дим, що виходить із ґрунту.
Під лісовою пожежею розуміють неконтро-льоване горіння рослинності, що стихійно поширюється на лісовій території.
При сухій погоді й вітрі лісові пожежі охоплюють великий простір. За жаркої погоди достатньо того, щоб дощів не було протягом 15—18 днів, і ліс стає настільки сухим, що будь-яка необережність із вогнем може викликати пожежу.
Унаслідок пожеж зменшуються захисні, водоохоронні та інші корисні властивості лісу, знищується цінна фауна, порушується планове ведення лісового господарства та використання лісових ресурсів.
Боротьба з лісовими пожежами вимагає нелюдських зусиль, величезних коштів, а іноді супроводжується і людськими жертвами.
Основні причини загоряння лісів відомі. У 90—97 % випадків винуватцем виникнення лісових пожеж є людина, а точніше, її недбалість при користуванні вогнем під час роботи або відпочинку в лісі.

Розрізняють надзвичайні ситуації (НС) геологічного (землетруси, зсуви, обвали); метеорологічного (сильний вітер, смерчі, пилові бурі, град, зливи, сильне налипання мокрого снігу, ожеледь, хуртовини, мороз); гідрологічного (ранній льодостав, відрив прибережного льоду, затори, селі, підвищення рівня ґрунтових вод, снігові лавини) походження.
До НС також належать пожежі: торф’яні (підземні), лісові (низові і верхові), степових і хлібних масивів.

НС геологічного та гідрологічного походження

Землетруси — підземні поштовхи у земній корі або верхній частині мантії, які спричиняють коливання земної поверхні, її деформацію або руйнування інженерних споруд.
Крім наземних землетрусів бувають ще й підводні, океанічні. Наслідком таких землетрусів є дуже потужні цунамі.
Сейсмоактивними зонами України є Закарпатська, Карпатська (гори Вранча), Кримсько-Чорноморська та Південно-Азовська.
З метою попередження землетрусів необхідна організація постійного контролю за сейсмічною обстановкою, проведення робіт із підвищення стійкості об’єктів інфраструктури (укріплення будинків і споруд), підтримання у постійній готовності системи оповіщення, оперативна інформація про загрозу землетрусу та про його виникнення, підготовка населення до дій в умовах землетрусу.
При попередній евакуації населення виводиться із будинків на найближчі відкриті майданчики, розміщені поза зонами можливих завалів. При неможливості евакуації населення готує свої житлові приміщення до можливих поштовхів.

Правила поводження на випадок раптового землетрусу

1) Не панікувати, діяти спокійно;
2) у випадку, якщо землетрус почався серією невеликих поштовхів, а ви пребуваєте недалеко від входу — негайно залиште будівлю, оберігаючись від скла, уламків облицювання та каміння, що падає вподовж стін;
3) якщо ви перебуваєте далеко від виходу або на верхніх поверхах, шукайте порятунку у внутрішньому приміщенні, де застав землетрус, зайнявши безпечне місце (у дверній коробці, кутку, під столом);
4) остерігайтеся близькості вікон, скляних дверей та стін, кутових кімнат. Не користуйтеся сходами та ліфтами;
5) якщо землетрус застиг вас на вулиці, відійдіть якомога далі від стін, стовпів та проводів ліній електропередачі;
6) після закінчення поштовхів негайно залиште будівлю, вимкнувши газ, світло й воду, і більше в нього не заходити, тому що можливі повторні поштовхи — афтершоки, що можуть завершити руйнування, які спричинив землетрус.
Зсув — зміщення мас гірських порід униз по схилу під дією сили земного притягування без втрати контакту із нерухомою основою на більш низький рівень.
Причини виникнення зсувів — порушення рівноваги у різних породах або послаблення їх міцності. Вони можуть бути викликані і природними факторами (землетруси, надмірне зволоження схилів гір інтенсивними атмосферними опадами або ґрунтовими водами, річкова ерозія та ін.), і штучними причинами (антропогенними — пов’язаними з діяльністю людини — підрізування схилів при прокладанні шляхів, вирубування лісів та кущів на схилах, виконання вибухових та гірських робіт поблизу ділянок зсувів, неконтрольоване розорювання та поливання земельних ділянок на схилах).
Обвал — відривання снігових (крижаних) брил або мас гірських порід від схилу або укосу гір і їх вільне падіння під дією сил притягання.
Причини обвалів — геологічна будова місцевості, наявність на схилах тріщин і зон роздроблення гірських порід, куди потрапляє вода при підвищенні температури.
Наслідки зсувів та обвалів — людські жертви, великі збитки господарству та природному середовищу. Основні уражаючі фактори цих небезпечних природних явищ — удари мас гірських порід, криги, снігу, що рухаються, а також завалювання або заливання цими масами того чи іншого простору.
Зсуви та обвали можуть виникнути на знач-ній частині території України (крім Поліської низовини). Площа зсувонебезпечних територій за останнє десятиліття збільшилась у п’ять разів. Найзначніше збільшення сталося у Закарпатській, Івано-Франківській, Чернівецькій, Миколаївській, Одеській, Харківській зонах і в Криму. Значною мірою зсувами охоплені береги каскаду Дніпровських водосховищ і узбережжя Чорного та Азовського морів.
Смерч — сильний вихор, що опускається з нижньої частини купчастих дощових хмар у вигляді темної воронки або хобота та має майже вертикальну вісь, невеликі поперечні перетяжки та дуже низький тиск у своїй центральній частині. Сильні смерчі проходять десятки кілометрів.
Якщо від сильного смерчу вчасно не сховатися, він може підняти і кинути людину з висоти десятого поверху, кинути на нього предмети, що летять, уламки, придавивши в руїнах будівлі. Найкращий засіб порятунку при наближенні смерчу — заховатися у підвальному приміщенні.
Ранній льодостав — завчасне, незвичне для даної місцевості виникнення криги на судохідних водоймах, ріках і морях.
При сильному вітрі або підвищенні температури повітря прибережна крига відривається. Дуже часто на таких крижинах опиняються рибалки, яких потім доводиться рятувати.
Затори — скупчення уламків крижин у гирлі рік під час льодоходу, яке спричиняє підвищення рівня води.
Затори завдають шкоди усьому, що є у зоні берегової смуги, особливо будівлям. Затори відбуваються навесні й по­в’язані з льодоходом.
Повені обмежують господарську діяльність на охоплених ними територіях, блокують транспорт, знищують результати раніше проведених сільськогосподарських робіт, часто — запаси харчів, що зберігаються під відкритим небом.
Великі й катастрофічні повені, крім того, можуть зруйнувати фундаменти капітальних будівель, основу покриття транспортних магістралей. Стовбури дерев, що впали і переносяться водою, утворюють затори, що призводить до руйнування мостів.
Сель являє собою гірський потік, що складається із суміші води та крихкоуламкової гірської породи. Слово «сель» походить від арабського «сайль», що означає «бурхливий потік». Залежно від співвідношення твердої і рідкої речовини селі бувають грязьові, грязьокам’яні та кам’яні.
Окремі уламки, що переносяться селями, мають масу 100—200 тонн і більше. Селі рухаються іноді зі швидкістю більше 10 м/с, а їхній об’єм може досягти сотень тисяч і навіть мільйонів кубічних метрів. Пересуваючись швидко, такі величезні маси спричиняють жахливі руйнування, завдаючи шкоди сільському господарству, знищуючи населені пункти, викликаючи рух скельних порід та ґрунтових мас.
Лавина — швидкий рух снігу та (або) криги вниз стрімкими схилами гір, що виник раптово та загрожує життю і здо­ров’ю людей, завдає шкоди об’єктам економіки та навколишньому природному середовищу.
Оптимальні умови для виникнення лавин складаються на схилах крутістю 30—40°. На таких схилах вони зазвичай сходять тоді, коли шар снігу, який щойно випав, досягає 30 см. Формування лавин зі старого (влежаного) снігу відбувається при сніговому покриві завтовшки 70 см.

Шум як гігієнічний фактор є сукупністю звуків, що несприятливо впливають на свідомість людини, заважають її роботі та відпочинку.
Рівень шуму від 0 до 80 децибелів вважається безпечним для життєдіяльності людини. При постійному впливі шуму на організм, підвищенні його рівня до 80 децибелів і вище ми маємо говорити про шумове перевантаження, що може призвести до розвитку такого захворювання, як «шумова хвороба».
Вплив шуму може викликати такі реакції організму: порушення слуху; функціональні розлади центральної нервової системи; розлад емоційної рівноваги; порушення пам’яті; розлад сну; уповільнення швидкості психічних реакцій; захворювання шлунково-кишкового тракту; порушення обмінних процесів; порушення функціонального стану серцево-судинної системи.

Заходи запобігання від шуму у квартирі

1) Відрегулювати в найбільш сприятливому звуковому режимі гучність дзвоника вхідних дверей;
2) щоб двері не рипіли, змазати петлі машинним маслом, щоб не гриміли — прибити до одвірка тонку смужку гуми;
3) відрегулювати холодильник так, щоб під час роботи він створював якнайменше шуму, не ставити на нього предмети, посуд з тим, щоб уникнути деренчання;
4) привчати членів родини не вмикати телевізор і магнітофон на повну гучність, закривати двері в кімнату з включеним телевізором і магнітофоном;
5) для звукоізоляції стін використовувати гіпсокартонні плити (їх закріплюють під шпалерами) або спеціальні прокладки з натурального корка.
Ефективним методом боротьби із шумом є висаджування дерев.