Судження – це форма мислення, у якій щось стверджується чи заперечується в існуванні предметів або виражається зв’язок між предметом та його властивостями чи відношення між предметами. Судження бувають прості та складні. У простих С пов’язані два поняття – суб’єкт S і предикат Р за допомогою зв’язки є чи не є. Просте судження складається з поняття про предмет (суб’єкт – S) і поняття про ознаку предмета (предикат – P). Наприклад: “Київ – столиця України”. У цьому судженні суб’єктом є поняття “Київ”, а предикатом – “столиця України”. Іншими словами, суб’єкт включає у собі отримане раніше знання, а предикат – елемент, який утворює нове знання. Між суб’єктом і предикатом існує тісний взаємозв’язок – наявність предикату може стверджуватися (як у наведеному прикладі) і заперечуватися.

Поділ простих судженнь за кількістю і якістю

З позицій класичної формальної логіки просте судження за ознакою повноти (кількістю) об’єму поділяються на :

загальні (кванторне слово – “Всі”) – судження, яке має у якості суб’єкта загальне поняття, а предикат якого належить до всього об’єму суб’єкта – “Усі фінансисти є фахівцями з цінних паперів”, “Всі справжні викладачі ДонДУУ втілюють в життя ідеали істини, добра, краси і справедливості”, “Всі правознавці не є адвокатами”;

часткові (кванторне слово – “Деякі”) – судження, яке має у якості суб’єкта загальне поняття, а предикат якого належить лише до вказаної частини об’єму суб’єкта – “Деякі студенти є відмінниками”, “Лише деякі люди можуть вважатися особистостями”;

одиничні (кванторне слово – “це”) – судження, яке має в якості суб’єкта одиничне поняття, а його предикат належить до всього об’єму суб’єкта – “Віктор Андрійович Ющенко – президент України”, “Студент Сидоренко В.М. – відмінник”.

У свою чергу за якістю зв’язки судження поділяються на :

стверджувальні (зв’язка “є”) – у ньому говориться, що певна ознака визнається як присутня у предмета;

заперечувальні (зв’язка “не є”) – певна ознака заперечується.

Таким чином, об’єднана класифікація суджень за кількістю і якістю виглядає так:

загальностверджувальні судження – “Всі S є Р”;

загальнозаперечувальні судження – “Всі S не є Р”;

частковостверджувальні –  “Деякі S є Р”;

частковозаперечувальні судження – “Деякі S не є Р”;

одиничні стверджувальні судження – “Це S є Р”;

одиничні заперечувальні судження – “Це S не є Р”.

Прості С поділяються на:

1)Екзистенціальні (С існування), у яких вираж сам факт існування предмета, що відобр в думці: а-а

2)Відносні С, у яких роль предмета, що вираж відношення між двома іншими елементами С, виконують інші поняття: a R b,або R(a,b)

3)Атрибутивні С, у яких ствердж або запереч певні властивості, що належать предмету: S є P, S не є P. Ці С наз ще категоричними.

Несумісні поняття традиційно поділяють на співпідпорядковані, протилежні і суперечні. Проте такий поділ не узгоджується з вимогами логіки, оскільки всі несумісні поняття належать до співпорядкованих. Це пояснюється тим, що вони як порівнянні мають спільну родову ознаку, належать до одного роду, якому вони підпорядковуються як видові щодо нього. Зазначене стосується як тих понять, що визначаються спів підпорядкованими(ячмінь і овес), так і тих, які невиправдано виключають із співпідпорядкованих(білий і чорний, білий і небілий). Всі наведені пари понять є спів підпорядкованими, тобто разом підпорядкованими поняттям „злакова культура” і „колір”. Інша справа, що у порівняні несумісні поняття, спів підпорядковані стосовно родового,, між собою перебувають у різних відношеннях. В одному випадку вони виступають як більш чи менш нейтральні одне до одного(ячмінь і овес), а в іншому – перебувають у певному протистоянні(білий і чорний). І перші, й другі потребують якоїсь назви. Оскільки ж відповідних термінів ще немає, можна назвати перша – нейтрально співпорядкованими, а другі – антагоністично спів підпорядкованими. Співпідпорядковані нейтрально поняття утворюються внаслідок поділу за видовою ознакою, а їх число може бути різним, від двох до нескінченності. Антагоністично співпідпорядковані поняття відрізняються від них як основою поділу так і кількістю членів поділу.

1. Поділ повинен бути пропорційним, тобто об’єм поняття, яке ділиться, повинен дорівнювати сукупному об’єму членів поділу.

Порушення цього правила призводить до двох помилок:

неповний поділ, коли перераховані не всі члени поділу. Наприклад, “Арифметичні дії бувають: множення та віднімання” (забутими лишилися: складання, ділення, зведення у ступінь, вилучення з кореня);

поділ з зайвими членами. Наприклад, “люди діляться на чоловіків, жінок і дітей” (до чого тут діти? Вони також мають якусь певну стать – слово “діти” – зайве); “хімічні елементи поділяються на метали, неметали і сплави” (поняття “сплави” – зайвий член поділу); “на автомобілі можна їхати вправо, вліво, вперед, назад та в інші сторони”;

2. Поділ повинен проводитися лише по одній основі.  Це означає, що треба брати не більше однієї ознаки і за нею проводити поділ. Порушення цього правила наведене вище з поняттям “студент” і “викладач”.

3. Члени поділу повинні виключати одне одного – тобто не бути тотожними, частково співпадаючими і підлеглими поняттями. Порушення – “люди бувають чоловіками, жінками, мужчинами, дівчатами”.

4. Поділ повинен бути неперервним і не містити стрибків. Буде помилкою, якщо ми скажемо “тварини бувають:  горобцями, карасями, кішками” – потрібно неперервно поділити родове поняття “тварина” на видові “птах”, “риба”, “ссавець” і т.д., або “електроприлади бувають елекропрасками, холодильниками і телевізорами” – спочатку поняття “електроприлад” доцільно поділити на побутові і промислові, а далі – за призначенням.