Петро Петрович Гулак-Артемовський народився 27 січня 1790 р. в містечку Городище на Київщині. Походив з родини священнослужителя. Здобув початкову освіту, навчався в Київській академії. Учителював на Волині. 1817 р. переїхав до Харкова, закінчив словесне відділення університету. Невдовзі став професором цього навчального закладу. Був деканом і ректором університету. Помер Гулак-Артемовський 13 жовтня 1865 р., похований у Харкові.
У своїй творчості Гулак-Артемовський зазнав помітного впливу польської культури. В історію літератури увійшов як автор байок, балад, поетичних послань. Відомий як перекладач із давньоримської, польської та німецької літератур. Перекладав також біблійні псалми. З діяльністю Гулака-Артемовського пов’язане зародження романтичного напряму. Його твори «Пан Твардовський» і «Рибалка» стали першими спробами засвоєння жанру романтичної балади в українській літературі.
Біографії письменників
Григорій Квітка-Основ’яненко (1778-1843)
Григорій Федорович Квітка народився 18 листопада 1778 р. у слободі Основа, що під Харковом. Походив з дворянської сім’ї, яка мала давнє козацьке коріння. Навчався у приватних учителів та в монастирській школі. Деякий час провів у монастирі як послушник. Залишивши монастир, працював на різних державних та виборних посадах. Кілька разів обирався предводителем дворян Харківського повіту, був совісним суддею, головою Харківської палати кримінального суду. Виступив ініціатором заснування Харківського інституту шляхетних панн. Виконував обов’язки директора Харківського театру, входив до складу редакції журналу «Украинский вестник». Помер Квітка 8 серпня 1843 р., похований у Харкові.
Перші літературні спроби Квітки припали на 1816 рік. Українською мовою Квітка почав писати на початку 30-х рр., уже немолодою людиною. Свої твори частіше підписував псевдонімом Грицько Основ’яненко. Перша публікація української прози письменника з’явилася на сторінках харківського альманаху «Утренняя звезда» (1834, кн. 2).
Проза Квітки-Основ’яненка була для свого часу явищем новаторським. Представників простого народу автор наділив такими рисами, як релігійність і патріархальність, розсудливість і доброчесність, щирість і безпосередність у вияві почуттів. У повісті «Маруся» письменник змалював зворушливу історію кохання, у якій розкривається душевне багатство, незіпсованість і краса почуттів простих людей. У повісті «Конотопська відьма» автор майстерно переосмислив народні демонологічні вірування. Марновірству й забобонам письменник протиставив християнську моральність та раціонально зумовлені правила людського співжиття. Яскравий гумор, добре збудована оповідь, колоритні образи персонажів — усе це визначило високі художні якості твору.
Квітка є також автором цілої низки драматургічних творів. Найбільшу популярність завоювали його п’єси «Шельменко-денщик» та «Сватання на Гончарівці». У драматургії Квітка виступив продовжувачем традицій, започаткованих І. Котляревським.
Іван Котляревський (1769-1838)
Іван Петрович Котляревський народився 29 серпня 1769 р. в Полтаві в сім’ї канцеляриста. Навчався в духовній семінарії, працював канцеляристом, домашнім учителем. Майже дванадцять років перебував на військовій службі. Повернувшись до Полтави, працював наглядачем (завідувачем) Будинку виховання дітей бідних дворян. Брав участь у діяльності масонської ложі «Любов до істини». У 1818-1821 рр. виконував обов’язки директора Полтавського театру. Упродовж тривалого часу обіймав посаду попечителя полтавських богоугодних закладів. Помер письменник 29 жовтня 1838 р., похований у Полтаві.
Котляревський вважається першим представником нової української літератури. Він відомий як автор «Енеїди», «Наталки Полтавки» й «Москаля-чарівника». Над «Енеїдою» письменник працював понад чверть століття. Поема є бурлескно-травестійною переробкою твору давньоримського автора Вергілія, у якому розповідається про пригоди мандрівної ватаги троянців на чолі з Енеєм. Згідно з вимогами бурлескно-травестійного жанру, український автор змінив національне тло першоджерела. Персонажі давньоримського твору набули виразних українських рис — троянців з поеми Котляревського цілком правомірно ототожнюють з українським козацтвом. Українське життя представлене автором переважно в побутово-етнографічному вимірі. Котляревський прагнув якнайповніше змалювати традиційний народний побут. Недарма його «Енеїду» називають енциклопедією української старожитності.
Яскравим явищем в історії української драматургії є п’єси Котляревського. Вони були створені 1819 р. і тоді ж уперше виставлені на сцені Полтавського театру. Серед них особливої популярності набула «Наталка Полтавка». Майстерність у змалюванні персонажів, їхня простота і природність, м’який гумор, вдало дібрані пісні — усе це зумовило високі сценічні якості твору.
Художні здобутки Котляревського помітно вплинули на розвиток української літератури ХІХ ст. Поезія і драматургія після Котляревського надовго зберегли риси його стилю. Досвід письменника в зображенні народу, у відтворенні його мовного багатства став важливим чинником творчого становлення цілої низки українських літераторів.