9 клас

ІСТОРИЧНІ ПЕРЕДУМОВИ НАПИСАННЯ ПОЕМИ І. П. КОТЛЯРЕВСЬКОГО «ЕНЕЇДА»

9 клас, Твори з української літератури, , , , , ,

І. П. Котляревський увійшов в історію української літератури як за­сновник нової української літератури, що заклав фундамент літератур­ної мови на народній основі, справу якого розвинув і утвердив великий Шевченко. «Енеїда» І. П. Котляревського — перший твір нової українсь­кої літератури. Які ж історичні передумови її появи?

І. П. Котляревському судилося жити на межі двох століть — ХVIII і ХІХ, які були багаті на різні історичні події, що мали велике значення в розвитку української нації. Передусім зруйнування царицею Катериною ІІ Запорозь­кої Січі, позбавлення влади гетьмана і скасування гетьманства, а це означало, що наставали часи підкорення України Росією, період колоніального піддан­ства, приниження української нації, занепад української культури.

У цей час у літературі триває розвиток барокової літератури, широкої популярності набуває бурлеск. А бурлескні жанри пов’язані з пародіюван­ням високої, урочистої тематики. Особливо зручною для бурлескно-травес­тійного пародіювання виявилась Верґілієва «Енеїда». У літературі це і пері­од розвитку української поезії, застосування народної мови в літературі.

У 1775 року було зруйновано Запорозьку Січ. Козаки подались у ман­дри за Дунай, на Кубань. Волелюбні козацькі мотиви відображені в поемі «Енеїда» — творі про українське життя другої половини ХУШ — першої половини ХІХ ст. Письменник жив у цей період, знав відношення про­стого люду до цих подій, усвідомлював необхідність протистояти імперській політиці, підняти патріотизм свого народу. Це змусило поета переодягти своїх героїв. Хоч і були герої під масками троянців, але ні грецькі імена героїв «Енеїди», ні те, що Січ названа Троєю, не ввело чи­тачів в оману — всі розуміли, про що і про кого йдеться:

Еней був парубок моторний І хлопець хоть куди козак.

А розділи, де троянці співають запорозькі пісні, де згадується про Геть­манщину — це нагадування народові про його славне минуле і заклик його відновити.

Отже, треба розглядати «Енеїду» у двох ракурсах: у першому — реальні мандри запорозьких козаків після зруйнування Січі; у другому — канва сюжету Верґілія. І як бачимо, виходячи зі змісту, перший домінує над другим, що дозволяє зробити висновок про те, що герої «Енеїди» І. Котляревського — це типи національних характерів, а конкретніше — як запорозьких козаків:

Так славнії полки козацькі Лубенський, Гадяцький, Полтавський В шапках, було, як мак, цвітуть.

«Енеїда» І. П. Котляревського — твір просвітительського реалізму, бо він обстоював життя суспільства на засадах природної рівності, справед­ливості, а не на засадах переваги сильного. А слова-вимоги Юнони:

Нехай поселить тут свій рід. Но тілько щоб латинське плем’я Удержало на вічне врем’я Імення, мову, віру, вид,звучать дуже актуально і нині. Тож перечитайте «Енеїду» Котляревсько­го — цю перлину і перший паросток нової української літератури, вер­шину досягнень української поезії травестійно-бурлескного характеру, в якій знайдете багато цінного про життя, культуру, традиції минулого нашого народу.

ДУШЕВНА КРАСА НАТАЛКИ У П’ЄСІ І. П. КОТЛЯРЕВСЬКОГО «НАТАЛКА ПОЛТАВКА»

9 клас, Твори з української літератури, , , , ,

П’єса І. Котляревського «Наталка Полтавка» — це надзвичайно кра­сивий, багатий твір. Створюючи цю п’єсу, автор намагався показати дійсну картину побуту українських селян, їх взаємин. Котляревський із за­хопленням подає образ чесної, доброї людини і жорстоко засуджує нега­тивні риси панівного класу: жадібність, хабарництво, обмеженість.

Микола, Петро, Наталка — герої, які приваблюють душевною красою, щирістю, добрим, палким серцем. У зовсім іншому плані постають перед нами виборний і возний — представники панівного класу. Але, зна­йомлячись із ними, не можна сказати, що це якісь схематичні образи.

Одним із головних образів п’єси є Наталка — проста селянська дівчи­на. Але щось у ній є незвичайне, дуже красиве. Це багатство душі, скромність, працьовитість, повага до старших. Дуже приваблює те, що у Наталки немає жодної негативної риси. Вона — приклад для всіх україн­ських дівчат. З перших рядків п’єси ми дізнаємося, що вона — «золото — не дівка!» Так її характеризує виборний Макогоненко. Від нього ми та­кож дізнаємося про її минуле та сьогочасну бідність: «Сирота та іще й бідна».

З характеристики Наталки іншими дійовими особами ми дізнаємо­ся, що вона струнка, красива дівчина. Але, крім цього, Наталка роботяща, «до всякого діла дотепна». Виборний блискуче підмічає всі риси дівчи­ни: «.Розумна, моторна.. , яка трудяща, яка рукодільниця.»

Наталка любить землю, пісні, створені на цій землі. Певне, Наталка не тільки талановита, вона й гаряча патріотка.

Дівчина знає багато народних пісень, які не зрівняти з піснями возного Тетерваковського. Вона виливає через них свої почуття, веселі чи сумні.

Наталка має добре, щире серце. Вона ніжно любить свою матір і го­това слухатись навіть тоді, коли Терпилиха намагається примусити її вийти заміж за возного, багатого пана: «Мамо! Все для тебе стерплю.» «Об розумі і добрім серці Наталки нічого й говорити», — промовляє ви­борний.

Наталка справді розумна дівчина. Вона вміє красиво висловити свою думку, правильно оцінити події. Дівчина розуміє, що вона нерівня возно­му: «Ви пан, а я сирота…», «у пана така жінка буде гірше наймички… буде кріпачкою». У цих репліках ми бачимо гострий критичний розум героїні, її протест проти кріпаччини.

Найпрекрасніша риса Наталки — вірність у коханні. Вона щиро кохає свого милого Петра, хоч уже не бачила його чотири роки. Дівчина з на­дією чекає його повернення із заробітків:

Де ж ти милий, чорнобривий, Де ти, озовися. Як я бідна тут горюю, Прийди подивися.

Зболіле серце Наталки не може відцуратися від коханого, хоча їй на­тякають на його зраду, а, може, й смерть. Вона з надією чекає його.

Наталка рішуча дівчина. Заради благополуччя матері вона здатна до самопожертви: готова покинути Петра та йти за возного.

У своїй боротьбі за власне щастя героїня проявляє більше наполег­ливості, ніж Петро. Ми чуємо й від Миколи, побратима Петра, захоплен­ня Наталкою: «От дівка, що і на краю пропасті не тільки не здригнулась, а і другого піддержує».

Із великим почуттям особистої гідності Наталка оберігає своє чесне ім’я, говорячи возному: «Моє все багатство єсть моє добре ім’я; через вас люди начнуть шептати про мене.» Вона ніколи не дозволить принизити себе. І скромністю вона наділена неабиякою:

Дівка проста, некрасива,

З щирим серцем, не спесива,—

так характеризує сама себе дівчина, хоч інші справедливо вихваляють її.

Найкращою характеристикою Наталки є її красива, багата, образна мова. Майже в кожній її репліці чуються влучні народні прислів’я: «А ніхто не віда, хто як обіда», «Знайся кінь з конем, а віл з волом» та інші, які добре розкривають соціальну суть людей. На фоні мовного ба­гатства Наталки мова возного видається обмеженою, черствою, бо вона й виражає його сутність: кохає він Наталку «как волк младую ягницю». Інших слів він не знає, вся його мова пересипана канцеляризмами, ру­сизмами, недоречним «теє-то, як його».

Наталка шанобливо ставиться до старших — Макогоненка, возного, хоч який він їй осоружний. Ця риса притаманна більшості українських простих людей, а Наталка — дочка свого народу.

Уже готують Наталчине весілля з возним. Скільки душевного болю зазнає Наталка!

Та несподівано з’являється Петро, і Наталка заявляє, що не піде заміж за возного. Нечувано! Наталка йде проти вікових звичаїв, за якими за­сватана дівка не має права відмовитись від шлюбу. Возний погрожує штрафом, карою. Але Наталка готова краще утопитися, ніж бути за возним, бо її справжній наречений повернувся. А якщо не так, то вона готова навіть відректись від Петра, щоб ні за ким не бути, особливо за возним. Цим вона вражає душі людей, навіть поступається своїми правами. Отака Наталка!

Фінал щасливий. Возний відмовляється від Наталки — вона стане під вінець з Петром.

До чудових рис Наталки треба придивлятися й сучасним дівчатам. Я думаю, що образ Наталки, простої української дівчини,— це приклад усім нашим дівчатам.

ЛЮБОВ ВОЗНОГО— ПОЧУТТЯ ЩИРЕ ЧИ КОРИСЛИВЕ?

9 клас, Твори з української літератури

Найбільше почуття, що є в серці людини,— кохання. Коли воно за­роджується, то і світ здається прекраснішим, і небо блакитнішим, і люди привітнішими. Воно може змінити людину, зробити її щасливою.

Кохання приходить нежданно. Може, і возного Тетерваковського воно застало зненацька, коли він вперше побачив Наталку. Возний сам зізнається: «Так знай же, що я тебе давно уже полюбив, як тільки ви перейшли жити у наше село». Він щиро любить дівчину, бо і в пісні, і в розмові з Наталкою кілька разів признається: «Люблю тебе до безко­нечності». Могли це бути і пусті слова, та наміри возного тоді не були б такі серйозні. Тетерваковський прямо говорить: «Я тобі коротенько ска­жу: я тебе люблю і женитись на тобі хочу». Він наївно передає виборно­му свою розмову з Наталкою, просить, щоб Макогоненко став посеред­ником між ним і дівчиною. Навіть обіцяє: «Єжелі виіграєш любов ко мні Наталки і убідиш її доводами сильними довести її до брачного моє-го ложа на законном основанії, то не пожалію нічого для тебе». Це свідчить, що возний закохався по-справжньому, щиро, бо наважився пе­реступити звичаї свого кола, узяти за дружину бідну селянку.

Возний, як і всі закохані, радіє зустрічам із Наталкою, хоче вилити їй свою любов, розповісти про своє велике почуття, і навіть не помічає наївності та комедійності залицянь. Замість простих, зрозумілих слів, возний удається до книжних конструкцій, до заплутаних виразів. Так, звертаючись до Наталки, замість того щоб сказати: хочу почути від тебе слово люблю, він говорить: «.желаю із медових уст твоїх слишати уми-лительноє названіє, сообразноє моєму чувствію». А як він освідчується у коханні! Якій дівчині сподобається порівняння з ягницею: Безмірно, ах! Люблю тя, дівицьо, Как жадний волк младую ягницю.

Смішною і нікчемною видається пісня возного «От юних літ не знал я любові», яка рясно пересипана канцеляризмами та церковнослов’яніз­мами. Душевне піднесення, високі почуття до Наталки він називає «воз-женієм в крові». Вид дівчини

Утробу всю потряс; Кров взволновалась,Душа смішалась; Настал мой час!

Тетерваковський щиро радіє, заручившись із Наталкою. Він ділиться своєю радістю з Миколою, розповідаючи йому, що заручився «з най­кращою зо всього села і всіх прикосновенних околиць дівицею». А коли він зрозумів, що Наталки не втримати, то і тоді не вдається до насиль­ства та грубощів, а виявляє гуманне ставлення до дівчини. Возний відмов­ляється від Наталки: «Я одказуюсь од Наталки і уступаю Петру во вічноє і потомственноє владєніє з тим, щоб зробив її благополучною». Думаю, це теж свідчить про щирість його почуттів, бо хоче, щоб Наталка була щасливою, бо не може дозволити їй кинутись у Ворсклу.