9 клас

ШЕВЧЕНКО — ЦЕ НАРОД, І ЯК НАРОД, ВІН БУДЕ ВІЧНО ЖИТИ

9 клас, Твори з української літератури,

Тарас Григорович Шевченко — великий поет, геній українського народу. Поет зробив неоціненний вклад у духовну скарбницю людства. У своїй твор­чості митець сягнув на світовий рівень. Його довершені твори сіють зерна світла й добра, палахкотять незгаслим полум’ям безкомпромісної справед­ливості, проникливої мудрості. Тарас Шевченко народився кріпаком, тож йому, як нікому іншому, були близькі й зрозумілі страждання бідноти. А то­му все своє життя поет присвятив служінню ідеї національного та соціально­го визволення трудящих. Не було такої сторони життя, якої не торкнулося б перо Кобзаря. Разом із тим поет закликав усі народи об’єднатися і разом боротися проти царизму. Він вірив, що на звільненій від експлуататорів землі настане щасливе, прекрасне життя:

І на оновленій землі Врага не буде, супостата, А буде син, і буде мати, І будуть люде на землі. («І Архімед, і Галілей…»)

Тарас Григорович Шевченко… Без його імені не можна уявити нашої літератури, нашої культури, нашої країни. Його творчість невмируща. Життя Кобзаря можна вважати справжнім подвигом у мистецтві, бо він віддав усі свої сили, щоб врятувати український народ, українську куль­туру та відкрив перед ними шлях у майбутнє. З плином часу все біль­ше переконуєшся, що поезії нашого Кобзаря — то одкровення, які він висловив на адресу минулих, сучасних і прийдешніх поколінь українців. І не одне покоління українців звіряє своє життя іменем і творчістю Кобза­ря. Коли я прочитала рядки Ліни Костенко «Кобзареві», я зрозуміла, як близькі і мені слова, якими поетеса звертається до нашого генія:

Кобзарю!

Знов

до тебе я приходжу,

бо ти для мне — совість і закон…

Кобзарю,

знаєш,

нелегка епоха,

оцей двадцятий невгамовний вік.

Завихрень — безліч.

Тиші — анітрохи…

Прости, що я дрібницями тривожу

твій вічний, твій глибокий сон…

Т. Г. Шевченко — це вічний вогонь, що ніколи не згасне в серцях на­роду. Творчість Т. Г. Шевченка — це святиня, якою дорожить і гордиться український народ. Ми, нащадки, будемо завжди берегти у своєму серці той вогник любові до Вітчизни, який запалив поет своїми безсмертними творами.

ЧОМУ П’ЄСА Г. КВІТКИ-ОСНОВ’ЯНЕНКА «СВАТАННЯ НА ГОНЧАРІВЦІ» ДО ЦЬОГО ЧАСУ ПОПУЛЯРНА?

9 клас, Твори з української літератури, , , ,

План

I. Традиції та новаторство у п’єсі Г. Квітки-Основ’яненка «Сватан­ня на Гончарівці».

II. Іскрометний гумор, колоритні постаті, яскраві національні зви­чаї у п’єсі — складова успіху.

1. Правдивий показ окремих сторін тогочасної дійсності.

2. Тенденція до ідеалізації стосунків різних верств населення.

3. Майстерність творення образів.

4. Неперевершений гумор ситуацій, діалогів.

5. Щасливий фінал.

III. Оптимізм та національна своєрідність — запорука довгого жит­тя твору.

СМІХОВА СТИХІЯ ПОВІСТІ «КОНОТОПСЬКА ВІДЬМА»

9 клас, Твори з української літератури, , , ,

Повість «Конотопська відьма» — не тільки сатира на козацький стар­шинський устрій, а й твір, тісно пов’язаний із фольклором. Автор в осно­ву твору поклав народне повір’я, майстерно поєднав реальність і фантас­тику.

Факти жорстокої розправи над людьми були зумовлені посухою, го­лодом. Люди у відчаї «відроджували» такі жорстокі звичаї, як топлення відьом. Якщо підозрювали жінку у відьомстві, то кидали її у воду: коли тримається на воді, не тоне, то вважали за відьму. Люди були переконані, що вода як елемент, освячений актом Божого хрещення, не приймає до себе нечистого, грішного. Саме гумор, сатира, сміх «Енеїди» відчутно вплинули на стиль повісті Квітки-Основ’яненка та на мову її героїв.

Комічним є прийом єдинопочатку, який ужитий автором із певною метою: він дає читачеві зрозуміти мертвотне, позбавлене всякої думки, існування конотопської верхівки.

У гумористичному плані повість описує ряд епізодів, зокрема, коли пи­сар пропонує Забрьосі перелічити сотню козаків, на що останній відповів: «Еге, пане писарю! Я б, пожалуй, соблаговолив, так ліків більш тридцяти не знаю. Лічи сам і роби, як знаєш, ти на те писар; а я усе опісля підпишу, бо я на те сотник, щоб не лічити, а тільки підписувати». А коли писар не міг написати «лепорт», то вирішив зробити його з хворостини, на якій зро­бив сто зарубок (це означало, що в сотні сто козаків). Писар ніяк не міг пройти з цією хворостиною в сотникову світлицю і пропонує «або стіну протяти, або стелю підняти». Щоб внести в хату хворостину, писар пере­ламав її і тоді ніяк не міг дорахуватись одного козака. «Се ти як переламав хворостину, так вона якраз на козакові хруснула. От ти, держачи її на дві половини, тим одного і не долічувавсь». Ось у цьому епізоді письменник висміяв безтолкового писаря, який хотів помститися сотникові.

Смішними є і самі прізвища героїв (Забрьоха, Пістряк, Халявський).

У гумористичному світлі письменник подає в повісті епізод про чак­лування відьми Явдохи, коли пан сотник Забрьоха летів на днищі до Олени хорунжівни. Забрьоха з Конотопу під хмарами «полетів, мов во­рона» на Безверхий хутір сватись до хорунжівни.

Смішним у повісті є епізод, коли відьму Явдоху катували, вона напу­стила ману на людей, і виявилося, що вони били не відьму, а колоду.

За допомогою сміху Квітка намагався висміяти бездарність адмі­ністративного апарату, у своїй повісті письменник далі пішов по шляху зоб­раження комічного, висміявши свавілля і самодурство козацької старшини.