9 клас

СУТЬ ПРОТИСТОЯННЯ ФАУСТА І МЕФІСТОФЕЛЯ У ТРАГЕДІЇ Й. В. ҐЕТЕ «ФАУСТ»

Творчість Йоганна Вольфганга Ґете — найвище досягнення світової літератури Просвітництва, своєрідний підсумок усього, що було створено «віком розуму», а «Фауст» — найвище досягнення самого письмен­ника. Його часто називають поетичним заповітом письменника людству.

В основу сюжету покладено старовинну легенду про вченого, що уклав угоду з дияволом, але Ґете суттєво переробляє сюжет, ставить пи­тання, актуальні для його часу, а, як виявилось, вічні. Головна проблема книги визначена ще в пролозі: це одвічні філософські питання «що таке людина», «в чому її суть». Фауст покликаний вирішити спір між Госпо­дом і Мефістофелем. Він пізнав книжну премудрість, але не зміг знайти відповіді на одвічні філософські питання.

Суть протистояння Фауста і Мефістофеля в тому, що для людини го­ловне: фізичне чи духовне, матеріальне чи ідеальне, моральність чи ду­ховний занепад. У цьому протистоянні Ґете показав свою впевненість у можливостях людини, її розуму, високий моральний потенціал.

Мефістофель спокушає Фауста, обіцяючи йому розкрити всі таєм­ниці, дати найвищу насолоду, і якщо розум Фауста відмовиться бороти­ся в суперечностях, якщо хоча б одну миттєвість він визначить як абсо­лютну істину, Мефістофель забирає його душу. Пошуки істини Фауст робить метою свого життя, вони протікають у постійних суперечках із Мефістофелем, адже в героїв принципово різні точки зору на людину.

Найвищу насолоду, найвище щастя людині дає кохання. Це одне з пер­ших випробувань-спокус, якому підлягає Фауст. Мефістофель сподіваєть­ся, що таким чином розбудить хтиву пристрасть Фауста, примусить за­бути про високий обов’язок людини. Але любовна історія розгортається зовсім не так, як планував чорт. Фауст і Маргарита щиро і палко покоха­ли один одного, але відчувають складність і трагічність ситуації, в якій опинилися. Можливо, тому Фауст, хоча душа його захоплена,— він кохає Маргариту, не може сказати: «Зупинись, миттєвість!» Доля Маргарити трагічна: вона не тільки покинута коханим, вона вбила свою народжену дитину, ховаючись від суду людського, але кара не минула її.

Останнє побачення Фауста і Маргарити — одна із найтрагічних сто­рінок світової поезії. Людський осуд, страждання від скоєних гріхів позба­вили Маргариту розуму. Коли Фауст з’являється в темниці, де перебуває приречена до страти Маргарита, вона наспівує дитячі пісеньки й лякаєть­ся кожного звуку. Вона не впізнає Фауста, не вірить своєму щастю, що може бути врятована від страти. Вона говорить Фаусту про те, що немає гіршої долі, ніж вештатися з хворою совістю, і відмовляється покинути темницю. Фауст поривається залишитися з коханою, але дівчина проганяє його. Ме-фістофель, який скрізь супроводжує Фауста, дивлячись на Маргариту, каже, що вона буде на тому світі, як велика грішниця, засуджена. Але голос згори виправляє Мефістофеля: «Врятована». Образ Маргарити з’являється у по­емі ще один раз, у фіналі. Душа Фауста після його смерті зустрічається з душею Маргарити, яка супроводжує його на небесах.

Історія кохання Фауста і Маргарити доводить читачеві, що людина сама відповідає за свої вчинки. Совість і сумління, як би зневажливо не ставився до них Мефістофель, притаманні людині. А порушення мораль­них законів призводить до трагедії.

Історія Фауста і Маргарити найяскравіша. Усі інші спокуси, які про­понує Мефістофель Фаусту, не справляють на читача такого сильного враження. Фауст захоплюється природою, кохається з найвідомішими жінками в історії людства, але насолода красою не заспокоює Фауста.

Остання надія Фауста — це суспільна боротьба. Уже старий, знесиле­ний, герой мріє, що «вільний народ буде жити на вільній землі», але він не бачить, що Мефістофель глузує з нього: навколо Фауста в землі пор­паються не будівельники, а злі духи. Картина вільного народу, яка постає в його уяві, видається йому настільки грандіозною, що він міг би зупини­ти цю миттєвість. Життя покидає його, він падає, Мефістофель радіє, що зможе заволодіти душею Фауста, але в останню мить ангели забирають душу великого Фауста.

На думку Ґете, життя Фауста виправдане саме тому, що він знайшов шлях до спасіння своєї душі. І хоча цей шлях дуже довгий і важкий, лю­дина повинна іти ним попри всі спокуси «мефістофелів»

ФАНТАСТИЧНЕ ТА РЕАЛЬНЕ В БАЛАДІ Й. В. ҐЕТЕ «ВІЛЬШАНИЙ КОРОЛЬ»

Здавна люди схилялися перед явищами природи, відчували забобон­ний страх перед ворожими її виявами. Балада Й. В. Ґете «Вільшаний ко­роль» написана в романтичному стилі за мотивами народної пісні.

Батько везе хворого сина через ліс, а тому вважається, що дитину кли­че Вільшаний король, або Лісовий король. Хлопчик марить, і туман йому видається страшним бороданем, який пропонує піти з ним на узбережжя в сади погратися. Шепіт листя нагадує хворому вмовляння підступного короля, а верби «в імлі нічній» — королівнами, що «до пісні й танцю в полі зійшлись».

Хвороба мучить малого, тисне, а йому здається, що то «лісовий» де­мон «хапає і мучить, злий!»

Балада, відповідно до жанру, закінчується трагічно. Батько приїхав додому, але «син покинув навіки світ».

Вітер, туман, ніч, вільха та верба символізують у творі ворожі до лю­дини сили, а діалог між батьком і сином роблять його напруженим, дра­матичним. На жаль, людина не всесильна і не може інколи допомогти своєму ближньому, тому викликає глибоке співчуття.

Так фантастичні уявлення переплелися з реальними подіями та уявою поета і втілилися у чудовій баладі.

УЧИТЕЛІ ПАНА ЖУРДЕНА. ЯКИМИ Я ЇХ БАЧУ? (За комедією Мольєра «Міщанин-шляхтич»)

Триста днів на рік ми проводимо у школі, і кожного дня по 5—6 годин поруч із нами люди, які терплять наші пустощі, грубість, не­свідомість, несправедливість.

Учитель! І відразу бачиш перед очами людину, яка схилилася над учнівськими зошитами. Для того щоб провести урок та розказати нам навіть щось просте, учитель повинен багато знати, багато читати, усе життя вчитися, працювати над собою.

Я думаю, у житті кожного з нас був справжній учитель, для якого го­ловне — дати знання своїм учням. Тому і вдячні ми саме тим учителям, які бажають нам добра, борються з нами за те, щоб ми отримали знання.

А які ж учителі були в головного героя комедії Мольєра «Міщанин-шляхтич» пана Журдена? Що було головним для них?

Пан Журден — міщанин, він прагне стати шляхетним дворянином. Для цього він і вчиться, наймає учителів музики, танців, філософії, фехтування. У тому, що людина хоче здобути освіту, немає нічого поганого. Коли ми читаємо сцени навчання Журдена, бачимо, що герой «нічогісінько не тямить», але з іншого боку, Журден хоче вчитися, навіть шкодує, що його батьки не дали йому справжньої освіти. Журден «…з радістю б дозволив відшмагати себе отут при всіх.., аби тільки знати все те, чого вчать у школі».

Як же учителі пана Журдена ставляться до його бажання вчитися? Учи­телі знають справжню ціну пану Журдену:

Учитель музики. Він справді нічогісінько не тямить, зате добре пла­тить, а це тепер найголовніше.

…Розуміння мистецтва в нього в гаманці, а похвала його — червінці, і цей міщанин-неук, як бачите, платить нам далеко краще.

Тобто, головне для учителів те, що Журден має гроші, його гаманець — легка здобич для них.

А чого можуть навчити учителі, які дбають не про знання, а тільки про гроші? Ті науки, яких учать Журдена учителі, навряд чи йому зна­добляться. Я б не хотіла вчитися в таких учителів, як у пана Журдена.