Геній Пушкіна набагато випередив свій час. У ліричних творах поета відбиваються найсуттєвіші проблеми сучасного йому життя, окреслюються теми, які знайдуть продовження в літературі його послідовників. Поезія Пушкіна — це цілий світ, в якому кожен читач може знайти те, що стосується його особисто. Дружба, любов до батьківщини, її історія, історія людства, свобода особиста і суспільна, рабство і тиранія, життя і смерть, природа і людина, кохання і самотність — ось лише невелика частка мотивів його лірики.
Мотиви свободи і волі особливо піднесено звучать у творчості Пушкіна на початку 20-х років. У цей період він підтримує тісні зв’язки з майбутніми декабристами, а ода «Вольність» — своєрідне поетичне вираження ідей «Союза благоденствия». Та які б політичні пристрасті не кипіли, Пушкін, в першу чергу, залишався поетом. Його оду прихильно зустріли читачі й однодумці, але поет ніколи більше не звертається до цього жанру для створення актуальної політичної лірики. Поет відчув, що новий час потребує не тільки нових тем, але й нового їх вирішення. Волелюбні мотиви набувають у його творчості пристрастності, яка була властива тільки інтимній ліриці, наприклад, вірш «К Чаадаєву».
Одна з головних тем творчості Пушкіна — тема поета і поезії. Ради-щев, Рилєєв були його попередниками в цій темі, визначили громадянську позицію поета у ставленні до явищ дійсності. Пушкін іде далі, його хвилює проблема свободи творчості, відображена у вірші «Разговор книго-продавца с позтом». Книгопродавець окреслює традиційні поетичні теми:
И так любовью утомленньїй,
Наскуча лепетом молвьі,
Заране отказались вь
От вашей лирь вдохновенной.
Теперь, оставя шумньй свет,
И муз, и ветреную моду,
Что ж изберете вьі?
Позт:
Свободу.
У поезії «Пророк» поет говорить про свою відповідальність за все, що відбувається на землі. Пушкін звертається до образів міфології, Біблії. На початку вірша відображається духовна спустошеність поета, та усвідомлення своєї місії пророка надає нової сили почуттям і здібностям поета. Він приходить до висновку, що його місія не просто втішати, радувати людей або давати насолоду своїми творами, але й вчити читача, вести його за собою: «И бога глас ко мне воззвал: «Восстань, пророк, и виждь, и внемли, исполнись волею моей, и, обходя моря и земли, глаголом жги сердца людей!».
Любовна лірика Пушкіна напрочуд багата й різноманітна. Вона має певні особливості. Одна з них полягає в тому, що поет порушує існуючі правила й підкоряє форму змісту твору (немає чіткого поділену на жанри — елегію, романс, послання). Наприклад, відома поезія «К ***» (Ганні Петрівні Керн), з одного боку, виглядає, як послання, але має певні риси романсу і навіть елегії.
Але Пушкін не тільки новатор форми, в любовній ліриці він створює нову мережу цінностей, яка спирається на життєву мудрість і гуманізм. Гуманізм проявляється, передусім, у його поважному ставленні до коханої, він визнає за нею право на вибір, навіть коли цей вибір не на його користь. Найхарактерніший приклад — поезія «Я вас любил». Його любов — це насамперед любов до обраниці, а не до самого себе, до свого почуття.
Любов, за Пушкіним, це не аномалія (як часто зображували її романтики), це природний стан душі людини, і навіть коли це почуття не викликає взаємності, воно приносить радість, а не страждання. Яскравий приклад такого погляду на любов — поезія «На холмах Грузии лежит ночная мгла.»:
И сердце вновь горит и любит — оттого, Что не любить оно не может.
Дослідники творчості Пушкіна визначають ще одну тему у творчій спадщині поета — філософська лірика. Це в першу чергу лірика природи, що відбиває вічну течію життя, непідвладну людину.
У віршах про природу Пушкін відтворював свої уявлення про устрій світу. Народження, дитинство, юність, зрілість, старість і, нарешті, смерть зображуються, як природні, не викликають ні здивування, ні протесту. Природа мудра і справедлива, Пушкін схиляє голову перед самим дивом життя, яке в його ліриці прекрасне у будь-яких проявах.
До філософської лірики належать і твори, де Пушкін викладає свої погляди на людське суспільство. Наприклад, «Анчар». Він не протиставляє поняття раб і володар, у його уяві ці особи рівноправні, тому виникають такі рядки:
Но человека человек Послал к анчару властньм взглядом. Провина за те, що зло, яке втілює анчар, вилилось у світ, лежить на
них обох. Рабство — це зворотна сторона тиранії, і існувати вони можуть
тільки разом.
Пушкін — перший російський письменник світового значення, що мав вплив не тільки на російський, але й на світовий літературний процес. Достоєвський стверджував, що вся російська література «вийшла з Пушкіна». Бєлінський назвав роман «Євгеній Онєгін» «енциклопедією російського життя», повною мірою це визначення можна віднести і до лірики Пушкіна.