Митрополит Київський і Галицький Петро (Могила) був відданим і невтомним борцем за торжество православ’я в складних історичних обставинах в Україні та Білорусі в XVII столітті.

Майбутній митрополит походив зі старовинного молдавсько­го роду Могил. Прізвище це відповідає прізвищу князів Холм-ських і походить від молдавського слова тоЬіІа, що означає узвишшя, горбовину.

Народився Петро Семенович Могила 10 січня 1597 року в сім’ї господаря Валахії, а потім і Молдавії Симеона Могили.

Початкову освіту юнак здобув у вчителів Львівського пра­вославного братства, організованого в 1586 році для захисту та збереження православної віри.

Різка зміна загальної ситуації сталася після проголошення 1596 року унії, коли вплив католицизму посилився на Молдо­ву і Валахію.

Могили переселилися до Польщі, де знайшли підтримку своїх сильних і заможних родичів, що мешкали там. Юнак зміг продовжити навчання. Спочатку він здобув освіту в Польській академії в Замості, а згодом учився в різних навчальних закла­дах Голландії та в Парижі.

Вільно володіючи грецькою та латинською мовами, він до­сить швидко опанував богословську науку.

Повернувшись до Польщі, Петро пішов на військову служ­бу, брав участь у Хотинській битві 1621 року. Вихованому на суворих православних традиціях, йому важко було існувати в іновірному товаристві та легковажному, військовому ото­ченні. Вже тоді його душу обіймало пристрасне бажання при­святити себе служінню Богові, православ’ю, народові, який, захищаючи віру, героїчно боровся за свою свободу вільно спові­дувати її.

Після повернення до Польщі, через складну політичну ситу­ацію, майбутній митрополит довго не міг затримуватися в чу­жорідному середовищі.

Згодом він переїжджає до України. Часто відвідуючи Київ, молодий богослов зблизився з митрополитом Іовом (Борець­ким), з яким товаришував ще в роки навчання. Часте й плідне спілкування з митрополитом Іовом остаточно завершило фор­мування поглядів Петра Могили. По суті, це й визначило на­прям його подальшої життєвої діяльності. У 1625 році він при­ймає чернечий постриг у Києво-Печерському монастирі.

На той час Києво-Печерська обитель виступала головною опорою православ’я в Україні. Це був той надійний оплот духа, що об’єднував і концентрував у собі життєдайні сили народу. Для Петра Могили монастир став тим благодатним місцем, де могли вивершитися і зміцнитися його мрії й надії, які згодом втілюватимуться в життя на церковно-просвітницькій ниві діяльності за часів митрополитства.

У 1627 році архімандритом було обрано тридцятирічно­го Петра Могилу, який ще на той час навіть не мав духовно­го сану.

У сані архімандрита Києво-Печерського монастиря Петро Могила проявив себе ревним і достойним послідовником своїх славетних попередників, котрі самовіддано боролися за єдність православ’я, боронили від зазіхань уніатів цю старовинну свя­тиню православного християнства Київської Русі. Палкий при­хильник «православних традицій, усім серцем відданий рід­ній Церкві, наділений твердою волею та рішучим характером, архімандрит Петро Могила вимагав від послушників та братії смирення і послуху, подаючи власним прикладом зразок взір­цевої поведінки.

Добре усвідомлюючи роль книги, друкованого слова, пра­ведник докладав усіх зусиль, щоб за час його архімандритства Києво-Печерська друкарня посіла визначне місце як серед ін­ших друкарень України та Білорусі, так і в суспільному житті загалом. За п’ять з половиною років його настоятельства з лавр­ської друкарні вийшло 15 назв видань. Серед них були і кни­ги самого Петра Могили — як авторські, так і перекладні. Тоді ж архімандрит склав декілька канонів та церковних пісень, які свідчили про високий поетичний талант автора. І. Огієнко з цього приводу зазначав: «Могилянська доба — це найкраща

Недільного ранку Марину розбудив телефонний дзвінок. Не­знайомець із характерним голосом типового «кіношного» зло­чинця був лаконічним: дівчина повинна передати в умовлене місце три тисячі доларів, інакше свою бірюзову Ауді, подарова­ну батьком на двадцятиріччя, вона більше ніколи не побачить. Чоловік наказав покласти пакет із грошима біля контейнера зі сміттям, що біля будинку на сусідній вулиці, о дев’ятій вечора і в жодному разі не звертатися в міліцію. Марина ледь дочека­лася, коли з вранішньої пробіжки повернеться мати… Обдзво­нювали знайомих, запитували поради. Ситуація владналася сама собою: з’ясувалося, що то був «веселий» жарт одноклас­ника, студента коледжу естрадно-циркового мистецтва, який живе в квартирі навпроти.

Відповідно до Кримінального кодексу України шантаж по телефону потрібно кваліфікувати залежно від того, які вимоги вам висувають. Невідомий нахаба чи зловмисник може домага­тися, аби ви передали йому власне майно, чи, скажімо, укла­ли договір купівлі-продажу на вигідних для інкогніто умовах. При цьому вам або вашим близьким можуть погрожувати. Вас можуть поставити перед фактом обмеження ваших прав, сво­бод або законних інтересів. Ще один варіант — ушкодження або знищення вашого майна чи розголошення відомостей, які ви або ваші близькі бажаєте зберегти в таємниці. Якщо є бо­дай одна з наведених вище вимог, то дії особи, що вам телефо­нує, підпадають під статтю 189 Кримінального кодексу Украї­ни (вимагання). Покарання за такий злочин — від обмеження волі на строк до п’яти років аж до позбавлення волі терміном до дванадцяти років з конфіскацією майна. Коли ж означені вимоги не висувають, ви, вочевидь, зіткнулися зі стандартним хуліганством, яке відповідно до чинного законодавства Украї­ни не є злочином.

Як протистояти шантажу? По-перше, мінімум хвилюван­ня й максимум концентрації. Спробуйте провести розмову з не­відомим візаві якомога довше й записати її на магнітофон або дати послухати сусідам чи знайомим (їхні показання як свід­ків згодом можуть зіграти важливу роль). Говоріть спокійно і спробуйте дістати якомога більше відомостей про співбесід­ника (його вік, дефекти мови, акцент тощо). Оцініть характер і реальність погроз, ступінь обізнаності шантажиста про вас і вашу родину — це допоможе встановити джерела його інфор­мації. Вступіть у переговори й поступово погоджуйтеся з ви­могами зловмисника для того, щоб приспати його пильність і продовжити спілкування, аби дізнатися якнайбільше потріб­них вам фактів.

Якщо ви вдома не самі, жестами або іншим чином повідомте тому, хто поруч з вами, про те, що трапилося. У той час, поки ви розмовляєте з шантажистом, близькі хай дзвонять по іншо­му номеру (наприклад, від сусідів) на телефонний вузол і пові­домлять про ситуацію в міліцію за її службовими телефонами (або через комутатор «02»). Це дасть можливість правоохорон­

цям вжити екстрених заходів для затримання невідомого, що порушив ваш спокій.

Якщо погрози зловмисника видаються реальними, потур­буйтеся про свою безпеку: зашторте вікна, не виходьте на ву­лицю й не відпускайте своїх близьких самих (особливо дітей), виконуйте всі рекомендації співробітників міліції, а за потре­би подзвонити користуйтеся телефонами сусідів (можливо, ваш прос лу ховують).

Якщо вам уже надходили такі дзвінки або у вас є підстави вважати, що це може статися, обов’язково встановіть автома­тичний визначальник номера (АВН) і звукозаписний пристрій. Коли ж АВН мали і до цієї прикрої події, відразу запишіть но­мер вимагача в зошит, аби випадково не загубити його. Якщо користуєтеся звукозаписною апаратурою, відразу ж витягніть касету (міні-диск), на якій зафіксовано розмову зі зловмисни­ком, і зберігайте в надійному місці, обов’язково встановіть іншу касету. Пам’ятайте: без телефонного номера особи, що дзвони­ла, та фонограми спілкування із шантажистом у правоохорон­ців вкрай мало матеріалу для роботи, а доказів, котрі можна використати в суді, немає. Коли ж звукозаписувальної апара­тури не маєте, намагайтеся дослівно запам’ятати сказане зло­вмисником і одразу занотувати, роблячи помітки про всі особ­ливості.

Для того, щоб правоохоронці порушили кримінальну спра­ву, напишіть заяву на ім’я начальника відділення міліції й пе­редайте її оперативному черговому.

Варто пам’ятати, що заява є лише формальною підставою для порушення карної справи, фактично ж це роблять тіль­ки в тих випадках, коли є достатні дані, що вказують на на­явність злочину. Саме на збирання такої інформації повинні бути спрямовані дії потерпілого, про які йшлося вище. Не піз­ніше ніж через три дні працівники міліції повинні ініціювати кримінальну справу або відмовити чи передати заяву по під­слідності (підсудності) в інший орган.

Якщо дістали відмову, а у вас є всі підстави вважати, що дії шантажиста можуть заподіяти шкоду і маєте хоча б мінімаль­ну доказову базу, не впадайте у відчай — оскаржуйте таке рі­шення, надавши копію постанови слідчого й органу дізнання прокуророві протягом семи днів від дати її одержання або без­посередньо в суді.

Хтось сказав: люди поділяються на катів, жертв і твор­ців. Треба лише з’ясувати, до якого типу ти належиш і чому. Якщо ми не будемо запитувати, чому так повинно бути, ос­нови насильства залишаться незмінними. Каїн убив Авеля.

Коли я кажу «кати і жертви», то маю на увазі не лише тих, хто знущається над тілом, вбиває. Той, хто принижує і знева­жає чужу душу, так само кат. Хто вивищує його над нами? Фі­зична сила, соціальний статус, гроші? Які дурниці! Кати і жерт­ви існують тому, що у людей здебільшого нема почуття гідності, тобто коли в собі віднаходиш спротив насильству. Ставши гід­ним себе, стаєш гідним світу, адже не руйнуєш його, а будуєш, хай несеш на будову маленьку цеглинку.

Мене оточують нині люди, яких нестача грошей зробила рабами. І заздрять вони по-рабськи: сумовито, пошепки. Я не можу їм допомогти, бо всі аргументи розбиваються об «нема що їсти». Я так само бідна, але вони жертви, а я — ні. Мені добре відомо, що треба величезних зусиль, аби продовжувати жити, а не вмирати, животіти.

Отже, щоб не стати жертвою, треба пам’ятати про свою без­смертну душу. Щоб не стати катом, треба ненавидіти насиль­ство. Раніше люди усамітнювались у монастирях, бо в світі було дуже багато насильства і дуже мало захисту. Кат має владу над жертвою, діючи часто згідно зі стадним інстинк­том, щоб вижити самому. Буває, що слабка істота, отримав­ши трохи влади, починає переслідувати інших, компенсуючи власну неповноцінність. Дійсно сильніші люди діють мудрі­ше, бо мають почуття гідності: вони поблажливі, а якщо су­ворі, то справедливі.

Протягом життя мене часто намагались скривдити, і я ря­тувалась завдяки відчуттю, що бачу слабкість цих істот і мо­жу знайти виправдання їхніх вчинків: не відають, що творять. Спробуймо дати їм зрозуміти, що, принижуючи нас, вони при­нижують себе — і вам дадуть спокій або визнають рівними собі.

Той, хто підняв руку на Каїна з почуття помсти, розпо­чав безкінечний ланцюг насильства, краю якому немає й досі.