7 клас

АВАНТЮРА

7 клас, Перекази

Коли я наважився на цю карколомну авантюру — набути власний будинок із шести кімнат з пивницею, за дванадцять тисяч і сімсот доларів, маючи на конті Королівсько-Канадського банку всього лиш тисячу сімсот готівкою — мені здавалося, що я наважився, як не на справжнє самогубство, то в кожному разі на якусь довічну каторгу, з якої не було вороття. Це коштувало мені не тільки багато доларів, але ще більше безсонних ночей,ніби я збирався пограбувати банк, або виконати атентат. Причин для цього було чимало, а головне — що після довгого одісейного блу­кання по широкому, розбурному світі, я ступив нарешті на тверду землю великого, спокійного континенту з його іншим, відмінним ладом, до якого я не мав доступу і на грані якого стояв грізний, вогненний напис: «Небезпека! Вступ заборонений!»

Але я відважився ту заборону порушити, жереб кинуто, і ось я вперше за всі свої тридцять вісім років життя зробився влас­ником пречудного кусника нашої планети, тридцять два фути широкого, сто вісім довгого, під кокетливим горбиком звивистої вулиці Глен, де пишався в західному сонці, на два поверхи, «мій дім — моя фортеця», з верандою колоніального стилю, до якої від хідника вело тридцять двоє не дуже надійних, бетонних східців.

На початку цей дім і ця фортеця уявляли собою лишень місте­рійно занедбану порожнечу з атмосферою запаху тютюну, зі сте­лями, розписаними примарними розводами, які понуро, кожної хвилини, погрожували звалитися на голову, з помостами, які мало чим різнилися від звичайного хідника на вулиці, і кухнею, у якій, можна припускати, замість варити їжу, тридцять років кували кінські підкови (У. Самчук; 241 сл.).

ЛІТЕРА, ЗА ЯКОЮ ТУЖАТЬ

7 клас, Перекази

Цілком слушно та доцільно, реформуючи в 1918 році росій­ський правопис, викинули з алфавіту літери «ять» (бо вона позна­чала той самий звук, що й «е»), а також і твердий знак на кінці, бо він там нічого не позначав. Але зовсім інша річ з літерою «ґ» в українському алфавіті. Вона — не тотожна жодній іншій літері та часто відрізняє схожі слова з одним різним звуком і різним зна­ченням. Візьмемо слова гніт, що є відповідником до російських «гнет», угнетение, і ґніт, що означає по-російському «фитиль»; грати — дієслово, відповідник до російського «играть», і ґрати — іменник, по-російськи «решетка»; гулі — по-російському «гулянье», і ґулі — множина іменника, відповідниками до якого є росій­ські слова «шишка», «волдьірь».

Звукова та значеннєва різниця цих, не позначена окремою літерою, не тільки утруднює читання писаного та друкованого тексту цими словами, а іноді призводить до того, що важко зро­зуміти, про що йдеться.

Ось фраза: «Це твої перші гулі, хлопче, а скільки їх ще буде в тебе попереду?» Про що тут мовиться — чи про гуляння паруб­ків і дівчат на сільській вулиці, чи про ті болячки-пухлини, що їх дістав хлопець після бійки або вдарившись об щось?

Під час однієї реформи українського правопису в 1930-х роках літеру «ґ» таки було скасовано. Мотивували це тим, що літера в написанні іноземних слів і прізвищ ніби творила велику плутанину. Бо її треба було писати в словах латинського похо­дження, а також із сучасних європейських мов, де чується звук [£] (наприклад, ґенерація, Ґете). А в словах грецького походження або в сучасних іноземних словах, де чується звук [Ь], потреба в цій літері відпадає (географія, Геродот, гусар). Прибічники цієї реформи додавали, що в українській мові із звуком [ґ] поглядно не так уже й багато, а тому відповідну вимову їх легко запам’ятати.

Мене мало турбує правопис іноземних прізвищ… Що ж до дру­гої частини мотивації, то вона не витримує критики. Лише у слов­нику Бориса Грінченка з літерою «ґ» мало не 270. А, як відомо, цей словник далеко не вичерпує всього лексичного багатства сучасної української мови, отож, цих «капосних» не так уже й мало в нашій мові.

Так що легше — завчати напам’ять оці 270, щоб правильно ви­мовляти під час читання, чи відновити скасовану літеру та читати текст так, як написано? (Б. Антоненко-Давидовім; 364 сл.).

ЛЯЛЬКИ

7 клас, Перекази

Коли я була малою, у мене було багато всяких ляльок та заба­вок. Пам’ятаю, наприклад, цілий «гарнітур» — канапка, столик і крісельця, стільчики з темного різного дерева для ляльчиних покоїв, зелену карету, усяку худобу тощо. Звичайно, було кілька ляльок, що мали дуже гарне вбрання: так — чорнява та синьоока мала чудове українське вбрання, червону шовкову сукню та синю вовняну; білява, з карими очима, мала все біле шлюбне вбрання та рожеву сукню, уся в плетиві, і ціле зимове одіння.

Але я та Маруся (дівчина моїх літ, що жила в нас) та трина­дцятилітня нянька Настя (мені самій тоді було ледве сім літ), що разом із нами, меншими, захоплювалась забавками, щось мало гралися тими пишними ляльками. Нам були миліші ті ляльки, що ми власними руками робили з платочків.

Напевне, усім відомо, як робляться такі ляльки: зав’язується вузлик з білого платочка — це голова; на вузлику малюються брови, очі, ніс та вуста. Потім скручується другий верчик і при­в’язується впоперек під головою — то руки. Тоді вже таку ляльку прибирають. Сяк-так шиється сорочка, стан обгортається черво­ним або рябеньким платочком — то ніби спідниця, менший та вужчий, іншого кольору платочок — попередниця; плечі загор­тають хусткою, звичайно чорною, а голова зав’язується теж хуст­кою, тільки барвистою.

Коли ж лялька — чоловік або парубок, то її, без довгої роботи, усю обгортають чорним або сірим і підперізують якою-небудь кольоровою вовниною.

Таких ляльок у нас потроху набралося дуже багато. Думаю, що то не буде занадто, коли я скажу, що у нас їх було з півсотні (Н. Кибальчич; 238 сл.).