7 клас

ТАРАС БУЛЬБА— НАРОДНИЙ ГЕРОЙ (За однойменною повістю М. Гоголя)

Тарас Бульба — головний герой однойменної повісті М. Гоголя. Це запорізький полковник, що втілив у собі кращі риси українського козац­тва. Відомий російський критик писав: «Що таке Тарас Бульба? Герой, представник життя цілого народу, цілого політичного суспільства у відо­му епоху життя».

Тарас Бульба — мужній та відважний воїн, який уславив себе у бага­тьох боях. «Немає у нас нікого, що рівний йому в доблесті». Найсвятіша для нього справа — оборона віри та вітчизни. Цьому він присвятив усе життя, в такому ж дусі виховував і синів. Часто він був до них надто су­ворий, не показував глибоко прихованої батьківської любові. Але потай­ки милувався Остапом («О! та це буде з часом добрий полковник!»). І про Андрія думав: «І це добрий — враг би не взяв його! — вояка! Не Остап, але добрий, добрий також вояка!» Коли ж Андрій зрадив козаків заради прекрасної полячки, батько власноручно його вбив. Неймовірними зу­силлями Тарас Бульба пробирається до Варшави і підтримує Остапа в йо­го останню найтяжчу хвилину.

Відважним, досвідченим командиром виявляє себе Тарас, коли його обрали наказним отаманом. Найперше для нього — вірність вірі, вітчизні і громаді. Це видно не тільки з його знаменитої промови про товариство і бойове братство, а і вчинків. І в останню свою хвилину він намагається допомогти товаришам.

Тарас Бульба — безкомпромісний, нещадний до ворогів, бо глибоко прийняв до серця кривди народні (ксьондзи у свої таратайки «…запряга­ють уже не коней, а просто православних християн», а «гетьман, за­смажений у мідному бику, лежить у Варшаві»).

Отже, Тарас Бульба — народний герой, що втілив у собі кращі риси запорізького козацтва, силу і волелюбність українського народу.

УКРАЇНА І НАРОД У ПОВІСТІ М. ГОГОЛЯ «ТАРАС БУЛЬБА»

Видатний російський письменник Микола Гоголь був родом з Украї­ни. Він любив свій край, цікавився його історією, звичаями і обрядами, захоплювався мужнім та волелюбним українським народом, прославив його у своїх творах.

Із незвичайною художньою силою і повнотою М. Гоголь відобразив «дух минулого віку», «історію народу… в ясній величі» у повісті «Тарас Бульба».

Із замилуванням письменник змальовує безмежний український степ («Чорт вас візьми, степи, які ви гарні!», «Уся поверхня землі зда­валася зелено-золотим океаном, по якому бризнули міліони різних кольорів»), могутній Дніпро («Він віяв холодними хвилями і розсти­лався ближче, ближче і, нарешті, охопив половину всієї поверхні землі»). Та мета його розповіді — описати Запорізьку Січ — колиску гордого козацького духу («Так ось вона, Січ! Ось те гніздо, звідки вилітають усі ті горді й міцні, як леви! Ось звідки розливається воля і козацтво на всю Україну!»). М. Гоголь показує устрій Запорізької Січі, побут, звичаї козаків, їхні військові походи та подвиги. Реальні події і художній вимисел переплелися в єдине, закінчене ціле: перед читачами постав початок народно-визвольного руху в Україні в на­прикінці 30-х — початку 40-х років XVII століття. Його голос повниться жалем із приводу того, що були жорстокі часи.

Головні герої повісті «Тарас Бульба», «хоч і гинуть фізично, залишаються в народній пам’яті безсмертними, бо переконані, що «не загине жодна велико­душна справа». Помираючи, козаки розуміють, що боротьба не закінчена, що смерть їхня не даремна, а потрібна для майбутньої перемоги. У цій вірі у безсмертя народу — справжній оптимізм повісті, її героїчний пафос, на­родне, життєстверджуюче начало. Усьому світові М. Гоголь довів, що є Україна і українці як нація, а не жителі південних окраїн, «малороси» чи «хохли».

ПОРІВНЯЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОВЕНИ ТА РЕБЕККИ (За романом В. Скотта «Айвенго»)

У романі В. Скотта «Айвенго» виведені два образи прекрасних дівчат — Ровени та Ребекки. Обидві вони молоді, дуже красиві, розумні, виховувалися без матерів. Їх постійно оточувала любов і ласка ближніх, велика розкіш.

Але і соціальний стан, і характери у них різні. По-різному вони пово­дяться в критичних ситуаціях, по-різному склалася і їхня доля.

Ровена — знатна саксонка, нею опікувався Седрик Ротервудський. Оп­ікун обожнює її, ні в чому не відмовляє і пов’язує з нею свої надії на віднов­лення влади саксів. Через це він навіть виганяє свого сина і позбавляє його спадку. Проте Ровена рішуче протистоїть шлюбові без любові з на­щадком князівського роду Альтестаном. Потрапивши у полон, дівчина, що звикла до загального поклоніння, втрачає свою волю, плаче. Тільки щас­ливий випадок рятує її, а потім доля знову посміхається їй і вона стає дружиною коханого лицаря Айвенго.

Ребекка — дочка багатого єврея Ісаака. Її плем’я постійно зазнавало гонінь та принижень. І хоча дівчина виросла, не знаючи ні в чому відмо­ви, все ж зрозуміла, що їй потрібна велика сила волі, знання, «щоб вижи­ти в цьому жорсткому світі».

Вона навчилася лікувати, допомагала всім, хто цього потребував. У критичні хвилини шукала виходу, і, не знайшовши його, віддала пере­вагу смерті, а не безчестю. Вона дуже сильна натура. Не знайшовши відповіді на свої сердечні почуття, Ребекка вирішує зайнятися доброчин­ними справами: лікувати, допомагати страдникам. Вона й далі підтри­муватиме честь і гідність свого народу, оберігатиме віру предків.

Ці жіночі образи відіграють значну композиційну роль, допомагають глибше розкрити характери головних героїв та відобразити історичну епоху. Їх краса, розум та доброта облагороджували той жорстокий світ.