7 клас

СВОЄРІДНІСТЬ РОМАНТИЗМУ Е. ПО

Едгар По — надзвичайно яскрава постать у світовій літературі. Його поезія значною мірою вплинула на творчість поетів різних народів, але на батьківщині, в Америці, його вірші довго не розуміли і не визнавали. Його прозові твори стали підґрунтям нових жанрів, детективного і нау­ково-фантастичного, тому Ж. Верн і Г. Веллс вважали його своїм учите­лем. Його психологічні новели заклали підвалини психологічної прози. Його критичні праці сприяли формуванню американської національної літератури.

Така різноманітність творчих досягнень Е. По стала можлива тому, що він особливу увагу приділяв художній майстерності твору і розробив свою теорію про завдання творчого процесу, його особливості. Він пер­шим у літературі усвідомив емоційну силу слова і прагнув так будувати свої твори, щоб досягти найбільшого впливу на читача. У цьому полягає найяскравіша особливість романтизму Е. По.

Поезія, за Едгаром По, розкриває ідеали прекрасного, що створюються в уяві поета. Мета його творчості — створити особливий стан емоційного піднесення, в якому можливе миттєве прозріння прекрасного. Так, наприк­лад, побудований вірш «Крук», в якому читач разом із ліричним героєм пе­реживає прекрасні і трагічні почуття. Е. По точно розрахував будову вірша, його ритмічні зміни, навіть почуття, що викликають ті чи інші слова.

Ще яскравіше своєрідність романтизму американського письменни­ка виявилася в його прозових творах. Е. По віддавав перевагу невеликим за розміром жанрам — новелі й оповіданню. Він вважав, що великий твір, який не можна прочитати відразу, не з такою силою впливає на читача, тому що цілісність твору порушується. У прозі він поставив проблему зіткнення свідомості людини з реальністю.

Е. По вірив у Розум. Він вважав, що тільки розум може вивести лю­дину з трагічних протиріч сучасності. У цьому теж полягає своєрідність його романтизму, недаремно його називали раціоналістом у романтизмі.

В оповіданні «Маятник і провалля» По досліджує почуття жаху, що охопило душу героя, і здатність розуму мислити, дивлячись в обличчя смерті. Душа героя жахнулася від сутички зі світом, в якому для неї, душі, немає місця, але розум наполегливо шукає вихід навіть з явно безнадій­ного становища. Людина може мислити й мусить це робити. Щасливий кінець цього оповідання — це нагорода розуму людини. Героя врятували від смерті і катувань інквізиції французькі війська, що увійшли в місто. Але якби не його здатність раціонально мислити, то він загинув би від катувань або від страшного маятника, або впав би у провалля.

Раціоналістичне спрямування романтизму По ще яскравіше вияви­лося в «логічних» оповіданнях, що започаткували детективний жанр. В оповіданні «Золотий жук» розповідь ведеться від першої особи, ім’я якої автор не називає, тому що оповідач уособлює типове мислення, властиве більшості людей. Головний герой — Вільям Легран — мислить незашоре-но, автор наділяє його видатними логічними здібностями. Е. По цікавить людина, процес її мислення, можливості розуму. Оповідач і Легран стали свідками однієї і тієї ж події. Але оповідач не звернув увагу на деякі дрібниці, що допомогли Леграну розкрити таємницю піратського скарбу.

Таким чином, своєрідність романтизму Е. По полягає в усвідомленні сили емоційного впливу слова, художнього твору на читача. Усвідомивши це, По прагне підкорити цю силу, розрахувати її, спрямувати її засобами художньої виразності. Романтичні герої Е. По, на відміну від більшості подібних героїв того часу, живуть у реальному, сучасному авторові світі. Їх романтична винятковість прихована в їх внутрішньому світі, в їх мож­ливостях відчувати й мислити.

ПАТРІОТИЗМ БАЛАДИ Р. Л. СТІВЕНСОНА «ВЕРЕСКОВИЙ МЕД»

Відомий англійський письменник Роберт Льюїс Стівенсон дуже лю­бив поезію, особливо балади. У них він прославляв своїх героїв за сміливість, чесність, патріотизм, благородство, любов до Батьківщини. Поет захоплюється природою рідного краю, поетизує її.

У баладі «Вересковий мед» на прекрасний край «квіту червоного» напав жорстокий шотландський володар і знищив усіх його мешканців — пиктів. А славилися ті люди своїм умінням варити «трунок, за мед со­лодший, міцніший, аніж вино». Королеві захотілося спробувати того верескового напою, але батько й син, які випадково залишилися живими, не захотіли видати секрет його приготування.

Мужні броварі вирішили, що краще загинути, ніж розповісти таєм­ницю. Не такий то й важливий був той секрет, але це єдина можливість у старого помститися ворогам за разорений край і вбитих співвітчизників. Останній пикт пожертвував навіть життям сина заради цього.

Балада «Вересковий мед» прославляє людську мужність і гідність, пат­ріотизм і здатність до самопожертви заради ідеалів, любові до вітчизни.

ПОРІВНЯЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ОСТАПА ТА АНДРІЯ (За повістю М. Гоголя «Тарас Бульба»)

Остап і Андрій — сини головного героя повісті М. Гоголя «Тарас Буль­ба». Вони майже однолітки, молоді, дужі хлопці. Навчалися у Київській академії. Остап ледь не з дитинства мріяв про Запорізьку Січ, кілька разів кидав навчання, і тільки погроза батька зробити його монахом на двад­цять літ примусила його зробитися сумлінним учнем. За вдачею він був суворим, не прощав образ. Батькові на його глузування сказав: «За обра­зу не подивлюся і не зважу ні на кого».

Андрій вчився легко, був мрійником, цінував красу, не був байдужим до жінок. Ніжнішим він був і до матері. Одного разу хлопець познайо­мився з прекрасною полячкою, хоч і одержав за це тумаків від її челяді.

Коли Тарас Бульба привіз своїх синів на Запорізьку Січ, «швидко обоє молодих козаків стали на добрім рахунку в козаків. …Жваво і влучно стріляли в ціль, перепливали Дніпро проти течії — справа, за яку нова­чок приймався урочисто в козацькі кола».

Почався визвольний похід проти утисків пансько-шляхетської Польщі. «За один місяць змужніли й зовсім переродилися пташенята, що тільки-но оперилися, і стали чоловіками. Риси обличчя їх, у котрих до цього часу була видна якась юнацька м’якість, стали тепер грізними і силь­ними. А старому Тарасу любо було бачити, як обоє синів його були одни­ми з перших».

Остапу ніби на роду був написаний шлях битв і подвигів. Він був хо­робрим, розважливим і холоднокровним воїном, через це його як і мріяв батько, у битві під Дубно обрали курінним. Загинув мужній воїн, як ге­рой, не промовивши й слова під тортурами ворогів.

Андрій спочатку теж «увесь поринув у чарівну музику куль і мечів». Він не вмів розраховувати й обдумувати в бою, летів напролом і часто творив чудеса військової майстерності. Та доля звела його знову з колиш­ньою коханою полячкою, яка опинилася в осадному місті. Краса дівчини так полонила його, що він забув про все — і про батька, і про присягу, і про вітчизну. Це його й погубило. Андрій виступив у бою на боці поляків, проти своїх козаків-товаришів, і був покараний. Батько власноручно убив його за зраду, не дозволивши братові навіть поховати його по-христи-янськи. Так безглуздо загинула молода сила, козацький цвіт.

Були сини одного батька, та не одного характеру й не однакової долі. Тому й загинули — один патріотом, героєм на славу вітчизні, а другий — зрадником на власне безчестя й горе батька.