Завдання: переказати ту частину тексту, в якій роз­повідається про продукти, що їм наші предки віддавали пере­вагу.

Українська кухня складалася протягом століть і з давніх часів відзначалася різноманітністю страв, високими смакови­ми та поживними якостями. Більшість страв української кух­ні відзначається складною рецептурою і складними комбінова­ними способами їх готування.

Значною мірою на характер кухні впливає основний спосіб термічної обробки продуктів, який багато в чому залежить від конструкції домашнього вогнища. На Україні це було вогни­ще закритого типу — вариста піч. Тому на Україні переважно готували варену, тушковану й печену їжу.

Таким чином, виробилися своєрідні смакові стереотипи й звичка до вареної, тушкованої та печеної їжі. Навіть чумаки, які возили сіль із Криму та Приазов’я, та запорозькі козаки у по­ходах робили у землі тимчасову пічечку — кабицю — і готували в ній традиційні страви — куліш і кашу, лемішку й галушки.

Літописи та інші писані пам’ятки, а також археологічні розкопки свідчать про багатство і різноманітність їжі, що споживалася населенням Середньої Наддніпрянщини в період Київської Русі. Крім продуктів переробки зерна і різних овочів (капусти, ріпи, цибулі, часнику), до складу їжі входило м’ясо свійських тварин (свиней, овець, кіз, корів, телят) і птиць (ку­рей, гусей, качок, голубів, тетеревів і рябчиків). Із диких звірів найчастіше використовувалися для харчування дикі свині (веп­ри), зайці, що добувалися полюванням. Є також відомості про вживання молока, коров’ячого масла і сиру.

Завдання: написати про технологію виготовлення пи­санки та символіку орнаментів.

Кожен народ має чим пишатися у своїй історії. І най­головніша гордість будь-якого народу — це його мистецтво. За весь період існування людства кожна нація створила щось своє — неповторне і незрівнянне. Так, у японців — це нецке, у росіян — матрьошка, українці таким символом можуть вва­жати писанку.

Історія писанки сягає сивої давнини, і писанка не переста­ла існувати, тому що вона є символом духовності, невід’ємною складовою міфо-обрядової культури, однією ланкою в ланцюжку народних традицій, втрата чи зруйнування яких може призвес­ти до втрати духовних і моральних орієнтирів у суспільстві. Пи­санка пов’язана із вшануванням родючості землі, з величанням весняного відродження життя. Яйце символізує сонце і відрод­ження. Наші предки вірили, що писанка наділена магічною си­лою приносити добро, щастя, захищати від усього злого.

Існує багато способів виготовлення писанок. Яйця, пофарбо­вані в один колір, називають крашанками. Червоне яйце озна­чає радість, життя, любов, жовте — врожай, блакитне — небо, здоров’я, зелене — плодючість.

Зараз ми пов’язуємо писанку з Великоднем: малюнки на пи­санці мають символічне значення: зірка і хрест — символи сон­ця; рослини — юності, краси, здоров’я; колосся — врожаю.

Завжди, ще з прадавніх часів, писанку шанували, у кожно­му регіоні були свої елементи орнаменту, кольори, у кожного майстра або господині були свої секрети розпису. Для Поділля характерний геометричний малюнок на темному фоні (синьо­му, чорному, коричневому), для Наддніпрянщини характерний рослинний орнамент, у Карпатах геометричний орнамент нано­сять тоненькими жовтими або блакитними контурами.

Завдання: включити в переказ розповідь про символи та один оберіг.

У давнину кожне слов’янське плем’я, родина і навіть окре­ма людина мали свої обереги. Ними слугували трави і квіти, де­рева і кущі, птахи і сили природи, різні предмети. Серед дерев особливо шанували українці вербу. Вони вважали, що свяче­на верба має магічну силу, тому саме її святили на Вербну не­ділю перед Великоднем.

«Без верби і калини нема України»,— каже образне народ­не слово. Росте калина по тінистих лісах, у гаях і дібровах, на схилах, на узліссях і лісових галявинах, її саджають біля хати. Існує гарний звичай, який, на жаль, подекуди починають за­бувати. Біля щойно зведених осель на вільному місці в першу чергу висаджують калину як символ надійного життя, родин­ного благополуччя і достатку.

Символом дівочої краси, кохання й вірності вважалася ка­лина. Колись у сиву давнину її пов’язували з народженням Всесвіту, вогняної трійці: Сонця, Місяця і Зорі. Тому й назву свою калина має від давньої назви Сонця — Коло. Як оберіг ка­лину саджали біля хати, робили з її ягід намисто, прикраша­ли нею весільний коровай, вінок нареченої.

Оберегами від нечистої сили були мак і барвінок, тому їх часто вивішували над дверима і вікнами.

З особливою шаною наші предки ставилися до хліба, бо вва­жали його святим. Він завжди лежав на почесному місці — на столі, на рушнику. Він оберігав родину від голоду.

Та головним оберегом українського народу була Берегиня — жінка-мати. її слово, тепло і ласка лікували і повертали сили після хвороб, захищали від злих сил і давали наснагу. Береги­ня підтримує домашнє вогнище, вона стоїть коло витоків но­вого життя, плекає і зміцнює його.