Творче завдання: розказати, як тепер застосовують лісові рослини для потреб людини.

Сьогодні практично всі фарбники штучні, тобто хімічно­го походження. А колись люди усе необхідне для одержання яскравих різнокольорових тканин, фарб брали у природи. Шу­кали і знаходили все необхідне в лісі, в полі.

Жовту фарбу одержували із черемхового листя, а також із листків берези, осики, чорної смородини. Усе залежало від того, який був потрібний відтінок.

Вишневий (малиновий) колір давала кора верби або берези з додаванням попелу.

Соковиту коричневу фарбу одержували, виварюючи дубо­ву або вільхову кору, яку збирали навесні.

Споконвіку люди не були байдужими до назв своїх поселень. Про це свідчать не лише літописи, а й значно давніші писем­ні й усні перекази багатьох народів. Ось приклад. Є на Черка­щині невеличке місто Золотоноша. Лежить воно на річці Золотоношці, від найменування якої, гадають, і пішла назва міста. Але чому річка дістала таке ім’я? Звідки на Черкащині золо­тоносні ріки? І тут на допомогу приходять легенди. В одній розповідається, що на дні річки лежать татарські човни, пов­ні золота, яке часом виблискує в погожу сонячну днину, або — ще краще — місячної ночі. В іншій легенді розповідається, що Золотоноша була місцем, куди зносилися податки польсь­кому магнату Вишневецькому, а що брав він ці податки лише золотом, то от вам і «золото — ноша». А найвірогідніше річку так назвали за дно, вкрите піщаними наносами, в яких окремі піщинки виблискують, мов щире золото. Як усе просто і про­заїчно: річка дістала назву за властивостями дна, місто — за назвою річки.