З кінця XVIII ст. українські землі Східної Галичини, Північної Буковини та Закарпаття опинилися у складі Австрійської імперії. Влада Австрії, здійснюючи адміністративно-територіальний поділ, як і царський уряд, не зважала на етнічний склад населення. Так, східногалицькі землі (де більшість становили українці) і західногалицькі (де у більшості були поляки) потрапили в одну адміністративно-територіальну одиницю «Королівство Галіції і Лодомерії» з центром у Львові. У представницькому органі краю переважала польська шляхта, хоч вона і не була вирішальною силою місцевого управління. Повнота, влади зосереджувалася в руках губернатора, що призначався австрійським імператором. «Королівство Галіції і Лодомерії» поділялось на 12 округів. Окремим округом до королівства до 1861 р. входила Буковина (також без етнічного поділу на Північну — українську і Південну — румунську); Закарпаття входило до складу Угорщини, що була частиною Австрійської імперії.

У багатонаціональній Австрійській імперії західноукраїнські землі, в свою чергу, самі були багатонаціональними. Разом із представниками корінної нації — українцями — тут жило багато поляків, євреїв, німців, румун та ін. Але на соціальній драбині західноукраїнського суспільства українці знаходились на нижніх щаблях, оскільки здебільшого були представлені феодально залежним селянством. Щодо них провадилась асиміляторська політика.