Фонетика (від гр. phonetikos — звуковий) — розділ мовознавства, що вивчає звукову систему мови з погляду артикуляції й функцій звуків, змін, що відбуваються з ними в мовленнєвому потоці, наголошування, поділу слів на склади та ін.
Орфоепія (від гр. orthos — правильний, epos — мовлення) — розділ, який вивчає норми вимови. Ці норми випливають із фонетичної системності, а отже, щоб їх знати, треба знати фонетику.
Звук людської мови — утворена одним артикуляційним зусиллям найменша одиниця мовлення, що не має власного значення, але виступає будівельним матеріалом для творення частин слова і слів, забезпечує їх розпізнавання й розрізнення.
Звук | Буква (літера) |
первинний (спочатку людина навчилася говорити); вимовляємо; чуємо; творимо за допомогою артикуляційного апарату (горло, ротова порожнина, язик, піднебіння, зуби, губи) завдяки руху видихуваного з легенів повітря | вторинна (пізніше людина навчилася записувати сказане); пишемо; читаємо; творимо за допомогою певних знарядь (олівець, ручка) як графічне зображення, яке за домовленістю використовуємо для позначення того чи того звука |