Соціальна і національна напруженість у суспільстві вилилася в Росії в революцію 1905—1907 рр., яка почалася після розстрілу у Петербурзі 9 січня 1905 р. робітничої демонстрації. Революційні виступи в Україні набули масового характеру. Влітку 1905 р. селянський рух охопив половину повітів. Почалися виступи в армії. У червні 1905 р. почалося повстання на броненосці «Потьомкін», яке очолили. Через два тижні плавання Ч. морем броненосець змушений був здатися. Восени 1905 р. на чорноморському флоті підняли повстання 12 кораблів. Але воно було придушене урядовими силами. У листопаді 1905 р. на збройну демонстрацію вийшли три саперні роти. Цей виступ також був придушений урядовими військами. У грудні 1905 р. у Донбасі, Харкові, Олександрівську відбулися збройні повстання робітників. Після їх придушення революція пішла на спад. Розмах рев-их подій налякав царський уряд. 17 жовтня 1905 р. вийшов царський маніфест, у якому проголошувалося перетворення Росії на конституційну монархію, дарування народові всіх демократичних прав і свобод, зобов’язання уряду скликати виборний представницький орган — Державну думу. Цей маніфест, як і сама революція, привів до пожвавлення укр нац-визвольного руху. Молоді укр партії пропагували в масах ідеї автономії або повної самостійності У, вели боротьбу за скасування заборон на використання української мови, за усунення перепон на шляху до розвитку національної культури.
Вибори до першої Державної думи українські соціал-демократи, солідаризуючись з російськими, бойкотували. Українські демократи і радикали, навпаки, у виборах брали активну участь, але виступали не з своїми власними списками, а по списках російських кадетів. Всього у першу Думу, яка почала працювати у травні 1906 р., від України ввійшло 102 депутати, серед яких переважали селяни та представники міської інтелігенції. 45 депутатів-українців створили свою власну парламентську громаду. В основу програми цієї парламентської групи були покладені три найбільш гострі для українського суспільства проблеми: земельна, освітня і питання автономії.
У січні 1907 р. відбулися вибори до II Думи. Цього разу у виборчій кампанії брали участь всі політичні партії України. Понад половину усіх депутатів з України становили селяни. Знову почало діяти українське парламентське об’єднання. Воно називалось Трудовою громадою. Громада мала 47 членів, які домагалися автономії України, місцевого самоуправління, української мови в школі, суді й у церкві. У II Думі українські депутати ще гостріше ставили питання автономії.
II Дума виявилася ще радикальиішою, ніж перша, й тому протрималася також недовго, лише 103 дні. У червні 1907 р. її було розпущено.