Творче завдання: викласти міркування з приводу жит­тєвих орієнтирів, цінності сучасної молоді та героїв Крут.

28 січня 1918 року юні оборонці прибули на станцію Кру­ти. Демобілізовані солдати з цікавістю розглядали невідомих їм вояків у студентських та гімназіальних плащах та кашке­тах із рушницями в руках. До молодих вояків прилучилася міс­цева залога Вільного Козацтва. Після короткої наради козаки відійшли на три кілометри за станцію і зайняли там оборонну лінію: розташувалися вздовж залізничної колії Ічня — Крути, що перетинає залізничну колію Бахмач — Крути. Лопатами ко­пали мерзлу землю, робили примітивні прикриття, окопи або ямки, щоб прикрити голову і вставити на горбках рушниці. Но­чували на полі в снігу. Минула довга ніч. Холодний похмурий ранок настав. Раптом розітнувся ворожий гарматний постріл. За ним другий, третій. Залізничні будинки, вокзал охопило полум’я. Сурми сурмили тривогу. Незабаром із боку села Хо­роше Озеро показалася перша ворожа лава. За нею йшли нові й нові сірі солдатські і чорні матроські лави. «Вогонь!» — про­лунав наказ. Сальви рушничного і кулеметного вогню посипа­лися на ворога. Біле поле вкрилося чорними і сірими цятками підстрілених, снігова рівнина зачервонілася кров’ю. Ворог був стриманий. Але не надовго. У полудень із боку села Прохорів посунули нові ворожі підкріплення. Хоробрі юнаки засипа­ли ворога гранатами, рушничним і кулеметним вогнем. Але… забракло в оборонців набоїв. Потяги, в яких була база набоїв, від’їхали за два кілометри в запілля. Юнаки бігали один за одним по набої до далеко одвезеної бази. А ворог підходив все ближче і ближче. Рідшає вогонь української оборони. Щоразу більше падає убитих і поранених юнаків. Ворожі лави огорта­ють обидва фланги окопів крутянської залоги. Тільки відступ може врятувати українських бійців від цілковитого знищен­ня. І юнаки військової школи, що були ліворуч від залізничної лінії, починають організований відступ.